Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, то можна зазначити, що у середині 90-х років за рахунок місцевих податків у Швеції, наприклад, формувало-ся 61% суми комунальних доходів, 51% — у Данії, 46% — у Швейцарії, 43% — у Норвегії, 36% — у Франції, 34% — у Фінляндії, 31% — у Іспанії. За структу-рою доходів місцевих бюджетів Україна наближається до умов таких держав, як Фінляндія та Іспанія, де місцеві органи влади є переважно виконавцями цен-тралізованих рішень. В Іспанії місцеві бюджети одержують рівні суми коштів у розрахунку на кожного жителя. Можуть також надаватися додаткові (але дуже незначні) кошти у разі особливої потреби [76, с. 62].

Досвід міжбюджетних відносин у Канаді свідчить про можливість вико-ристання різної політики трансфертів з урахуванням особливої економічної ситуації в країні. Зокрема, в умовах економічних труднощів можлива більша централізація коштів. Але в рамках такого підходу використовується стимулю-ючий механізм перерозподілу фінансових ресурсів регіонів. У Великобританії завданням місцевих органів влади є ефективне використання фінансових ре-сурсів, обсяг яких встановлено центральним урядом. Після введення подуш-ного податку використовуються нові інструменти обмеження витрат місцевих бюджетів, при їх збільшенні на 1% понад встановлений рівень надходження подушного податку мають бути збільшені на 4%. Оскільки подушний податок сплачують усі дорослі жителі Великобританії в однаковому розмірі (незалеж-но від рівня доходів), то його збільшення, зумовлене зростанням витрат, вик-ликає невдоволення виборців, що стримує місцеві органи влади від надмірно-го збільшення витратної частини бюджету.

У країнах із перехідною економікою, таких, як Польща та Угорщина, значну частину своїх доходів місцеві бюджети до останнього часу одержували у вигляді дотацій із центрального бюджету. Але у Польщі в 1998 році почалися реформи щодо розширення самостійності та повноважень місцевих органів влади. В інших країнах перехідної економіки реформи системи міжбюджетних відносин здійснюються в напрямі розширення самостійності органів місцево-го самоврядування і досягнення відповідності між тими, хто приймає рішен-ня про надання суспільних благ, хто здійснює відповідні витрати (платниками податків) і хто користується цими благами. За таких умов податки фактично виконують функцію цін на суспільні блага. Збільшення надання суспільних благ потребує вищих витрат, а отже — вищих податків від громадян. Це зму-шує останніх приймати зваженіші рішення у межах громад.

Досвід різних країн засвідчує, що частка податків, закріплених за місце-вими бюджетами, може бути і невисокою, але в цьому разі можна говорити не про розширення самостійності місцевих органів влади, а про те, що вони відповідають за обмежене коло питань, а в іншому разі є виконавцями цент-ралізованих рішень. Ситуація в Україні дещо інша. Варіант децентралізації, що пропонується в Бюджетному кодексі, дає право розпоряджатися держав-ними коштами без реальної відповідальності. Сьогодні в Україні існує перш за все політична нерозв'язаність проблеми розподілу компетенцій і відпові-дальності за виконання конкретних функцій центральної, регіональної влади та органів місцевого самоврядування, а як наслідок — і умови фінансування відповідних витрат.

3 метою суттєвого розв'язання проблеми міжбюджетних відносин, на мою думку, по-перше, доцільно розробити науково обгрунтовані нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості регіонів, враховуючи економічні, демографічні, екологічні, природні особливості регіонів.

По-друге, необхідно створити єдиний підхід або розробити національні стандарти щодо фінансування оціальних послуг в Україні.

По-третє, механізм вирівнювання бюджетного споживання регіонів повинен враховувати або нормативи бюджетної забезпеченості одного мешканця регіону, або показник податкоспроможності регіону.

По-четверте, з метою стабілізації міжбюджетних відносин слід збільшити термін перезатвердження норм міжбюджетних розрахунків з одного року хоча б на три роки.

По-п'яте, створити в кількох регіонах країни осуттєво відрізняються своїми економічними та природними умовами, експериментальні утворення для випереджаючого відпрацювання норм і механізму міжбюджетних взаємовідносин на новій основі протягом одного-двох років.

Для удосконалення механізму розрахунку міжбюджетних трансфертів потрібно:

дослідити формули розрахунку обсягів дотацій вирівнювання та коштів, що передаються із місцевих бюджетів до державного бюджету;

розробити механізми, які дадуть змогу вдосконалити розрахунок індексу відносної податкоспроможності з урахуванням вимог Бюджетного кодексу;

запропонувати нову формулу розрахунку коефіцієнта вирівнювання;

розробити та запропонувати комплекс заходів, спрямованих на удосконалення процедур розрахунку міжбюджетних трансфертів.

Формула розрахунку обсягу нецільових бюджетних грантів, затверджена на 2004 рік Постановою КМУ №1426, має такий вигляд:

, (3.1)

де Т(і) — обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, наданої місцевим бюджетам, або кошти, що передаються з цих бюджетів до ДБУ;

альфа(і) — коефіцієнт вирівнювання;

V(і) — розрахунковий показник обсягів витрат;

D(і) — прогнозний показник обсягів доходів (кошика доходів), що акумулюються на території регіону.

Формули визначення розрахункового показника обсягу витрат дуже громісткі, значення нормативів фі-нансової забезпеченості і поправочних коефіцієнтів піддаються визначеному су-б'єктивізму й диктуються "згори" Міністерством фінансів.

Потрібно приділити увагу аналізу бюджетних процедур, що регла-ментують визначення прогнозного показника кошика доходів і коефіцієнта вирівнювання.

Прогнозний показник кошика доходів розраховується за формулою:

, (3.2)

де D(izak) — прогнозний показник обсягу доходів (кошика доходів), шо враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

K(i) — індекс відносної податкоспроможності адміністративно-територіальної

одиниці;

N(u1), N(u2), N(u3), N(i1), N(i2), N(i3) — кількість населення України й адміністративно-територіальної одиниці на 1 січня відповідного року базового періоду;

D(u4) — прогнозний обсяг доходів (кошика доходів), закріплених за усіма

місцевими бюджетами на плановий бюджетний період.

При розрахунку прогнозного показника обсягів доходів особливе місце від-водиться механізмові розрахунку індексу відносної податкоспроможності:

(3.3)

де D(u1), D(u2), D(u3), D(i1), D(i2), D(i3) - обсяг доходів, що закріплені за усіма місцевими бюджетами і бюдже-том адміністративно-територіальної одиниці, виходячи зі звітних даних про