Формування дохідної частини бюджету відбувається за певними формами і методами. Згідно нового українського тлумачного словника “форма – це спосіб здійснення виявлення будь-якої дії та суворо встановлений порядок у будь-якій справі” [61, с. 694], а “метод – це прийом або система прийомів, що застосовується в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо)” [61, с.617].

З метою розкриття сутності доходів пропоную класифікацію доходів місцевих бюджетів (рис. 1.2).

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових платежів. До власних джерел наповнення місцевих бюджетів відносяться насамперед місцеві податки і збори, перелік яких визначено Законом України “Про систему оподаткування” та Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, а також інші надходження. Недостатність наявних джерел доходів породжує обмеженість фінансових ресурсів.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищих рівнів. Співвідношення між цими доходами залежить від функцій, покладених на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними податків, а також від можливостей органів влади вищого рівня надавати фінансову допомогу територіям.

Рис. 1.2. Класифікація доходів місцевих бюджетів

У системі бюджетних відносин протягом тривалого часу спостерігалася така тенденція, а саме: дохідна частина місцевих бюджетів забезпечувалася за рахунок надходження, як правило, непрямих податків (ПДВ та акцизів), які платять у кінцевому випадку споживачі. В умовах інфляції орієнтація доходів бюджету на непряме оподаткування – ілюзія активного бюджетного регулювання, оскільки вона свідомо передбачає завищені очікування доходів бюджету за рахунок їх інфляційного росту. Держава проводить інвестиційну політику не тільки через бюджетне фінансування, а й у процесі формування структури дохідної частини бюджету.

У зв’язку із зміною законодавчих актів, зокрема з прийняттям Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”[3], суттєво зміниться сума надходжень у місцеві бюджети. У масштабах держави дія цього Закону означатиме кардинальну зміну ситуації на внутрішньому споживчому ринку і в сфері грошових нагромаджень. Дія цього Закону забезпечуватиме детінізацію заробітної плати, легалізацію інших доходів, а це в свою чергу збільшить надходження у бюджет.

Вагому частку в доходах місцевих бюджетів займає плата за землю. Однак, в бюджети місцевого самоврядування поступає тільки 60% плати за землю. Поскільки дохідна база бюджетів місцевого самоврядування, особливо бюджетів сіл і селищ нестабільна і не покриває заплановані видатки, тому вважаємо за доцільне збільшити норматив відрахувань від плати за землю до бюджетів сіл, селищ.

Важливу складову в доходах місцевих бюджетів займають місцеві податки і збори.

На незбалансованість доходів і видатків місцевих бюджетів значний вплив мають чинні розміри нормативів розмежування окремих податків між ланками бюджетної системи України, де спостерігалась нестабільність переліку регульованих доходів і нормативів відрахувань від них протягом останніх років, що тільки загострило проблему збалансованості бюджетів.

1.3. Міжбюджетні відносини у системі регулювання місцевих бюджетів

Поєднання бюджетів різних рівнів у єдине ціле – бюджетну систему – досягається засобами реалізації міжбюджетних відносин.

Міжбюджетні відносини, за визначенням науковців, є “внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами” [65, с. ]. З точки зору К. Лайкама, міжбюджетні відносини включають:

За своєю сутністю міжбюджетні відносини є фінансовими, тобто опосередковують розподіл і перерозподіл вартості в грошовій формі між Державним і місцевими бюджетами України. Існування міжбюджетних відносин об’єктивне, зумовлене бюджетним устроєм. Оскільки існують Державний і місцеві бюджети, то необхідно відраховувати частину коштів на загальнодержавні потреби.

Разом з цим система міжбюджетних відносин може бути побудована таким чином, що мають місце зустрічні потоки. З одного боку значні, необхідні для розвитку регіону кошти вилучаються на загальнодержавні потреби, а вхідні потоки спрямовані на збалансування, вирівнювання не створюють стимулів для пошуку додаткових ресурсів.

Визначення міжбюджетних відносин, зафіксоване у ст.81 Бюджетного кодексу України, а саме: “це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України” [2], що на мій погляд, відображає організаційно-правовий підхід до їхнього трактування.

Регулювання міжбюджетних відносин сприяє перерозподілу фінансових ресурсів, спрямованих на задоволення потреб територіальних громад відповідного регіону, враховуючи його економічний потенціал та обмеженість у фінансових ресурсах. Цим і досягається збалансованість доходів і видатків бюджетів різних рівнів. За умов становлення засад ринкового господарювання особливого значення набуває проблема збалансування бюджетів, забезпечення їхньої бездефіцитності. Враховуючи обмеженість фінансових ресурсів як на загальнодержавному так і на місцевому рівнях досягнення збалансованості доходів і видатків бюджету перетворилося у найважливіше завдання сучасної бюджетної політики. Досвід показує, що від того на скільки ефективно здійснюється бюджетне регулювання, значною мірою залежить функціонування усієї бюджетної системи, у тому числі місцевих бюджетів, а також реальне втілення принципу їхньої самостійності.

Крім становлення відповідності між доходами та видатками місцевих бюджетів у процесі бюджетного регулювання вирішуються завдання фінансового вирівнювання.

Ще одним методом бюджетного регулювання, який використовується у вітчизняній практиці, є надання фінансової допомоги у формі бюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій). Протягом тривалого часу у вітчизняній економічній літературі бюджетні дотації датувалися як безповоротна допомога з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня без