На думку японських економiстiв, висока керованiсть економiки країни спирається на iснування рiзноманiтних об'єднань у промисловостi, високий рiвень спецiалiзацiї та кооперацiї, iснування системи субпiдрядiв, угруповань "кейрецу" i тiсний взаємозв'язок промислових пiдприємств з банками. Фахiвцi МВФ вважають, що причинами успiшної економiчної полiтики Японiї в минулому i сучасностi є значнi вкладення в людський капiтал та технологiю, ефективна адмiнiстративна система, сильна, але не iнтервенцiонiстська держава, прагнення постiйно пiдтримувати консенсус, "ненав'язливе партнерство" держави щодо приватних фiрм.

Отже, японська модель сприяє структуруванню й узагальненню iндивiдуальниx iнтересiв, максимально ефективному i стратегiчно виваженому їх поєднанню. Її відзначають високий рівень державного впливу на економічну політику, розроблення стратегічних і 5-річних планів виходу з кризи і розвитку високоефективних виробництв, поширений системи пожиттєвого найму працівників, незначні відмінності н рівні оплати праці, соціальна спрямованість.

2.4. Планово-регульована економіка (Китай)

Китайська модель. Формування її почалося з другої половини 70-х років XX ст. Особливостями цієї моделі є високий рівень державної власності, державне планування, розмежування права власності і права господарювання. Започаткували її реформи на селі, які означали перехід від «народних комун» до сімейного підряду, внаслідок чого селяни отримали в довгострокове користування земельні наділи, почавши запроваджувати різні форми кооперації. Реформування промисловості почалося у 1984 р. на основі моделі, в якій ринкові механізми діють в умовах державного регулювання. Практикуються передавання в оренду підприємств, установлення прямих зв'язків між ними, випуск і продаж їх акцій, створення системи ринків, вільний продаж позапланової продукції.

У 1995 році вперше в список найбільш конкурентноздатних країн були включені країни з перехідною економікою, серед яких найбільш високе 34-і місце зайняв Китай, випередивши колишні соціалістичні країни Східної Європи. Основними конкурентними перевагами Китаю є динамізм економіки, сприятливий інвестиційний клімат, значні трудові ресурси.

Південнокорейська модель. Її характеризує сильне державне регулювання економіки, яке включає планування економічного розвитку, державну монополію в кредитно-фінансовій сфері (до 90-х років XX ст.), стимулювання експорту і обмеження імпорту, Посилену увагу до соціальної сфери після відновлення економіки (її 90-х років XX ст.).

Моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах.

Особливістю розвитку нових індустріальних країн, до яких належить ряд країн Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Колумбія, Чілі), країни Південно-Східної Азії (Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Фі-ліпіни, Індія, Пакистан, Сингапур, Тайвань) є глибокі внутрішні перетворення, зміцнення демократії, структурна перебудова економіки. Це супроводжується змінами в системі державного управління: згортання, впливу бюрократії на економічні процеси, обмеження сфери діяльності державного сектора межами економічної доцільності. Ринковий механізм нових індустріальних країн формується на основі правового державного регулювання, яке опирається на історичні, культурні, національні традиції. В них відсутнє стремління до універсалізації, домінує свобода у виборі форм і засобів розвитку. У зв'язку з цим розглянемо декілька моделей. Індійська модель регулювання характеризується тим, що уряд активно включався у виробничий процес, регулюючи масштаби, технології, напрямки інвестиційних проектів в період макроекономічної стабільності. Від кінця 1970-х років у кількох галузях промисловості практику надмірного регулювання було, фактично, скасовано. Це дало можливість підвищити темпи економічного зростання у 80-х роках, але соціальні проблеми залишились досить гострими.

Бразильська модель регулювання характеризується як приклад успішного здійснення імпортозамінюючої політики, яка забезпечила протягом останніх десятиріч високі темпи економічного зростання.

3. Проблеми та перспективи розвитку ринкової економіки в Україні

З ринковими реформами на початку 90-х років XX ст. пов'язувалися сподівання на модернізацію економіки пострадянських країн. Вважалося, що децентралізація власності й управління економічними процесами, усунення держави від активної ролі в управлінні економікою, створення ринкової інфраструктури автоматично забезпечать формування ринкової організації економічної системи, функціонування механізму саморегуляції економіки. При цьому недостатньо враховувалися світові різновиди демократії і ринкової економіки, не всі з яких відповідають і специфіці країни, менталітету її народу. За зразок була обрана американська модель ринкового господарства.

Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.

Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:

переходом до вільного ціноутворення;

організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;

підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.

Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними її формами є:

ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;

створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;

помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправ-даних обмежень і пільг);

забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.

Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів (інститутів), які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі.

Процес формування ринкових відносин і ринкової інфраструк-тури супроводжується становленням ринкового і державного механізмів регулювання економіки.

Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх