Таким чином, мова, іде про поєднання планомірних і товарно-грошових відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього необхідно, щоб склався ринок в усіх обов’яз-кових для нього структурах.

1.2. Суть державного соціалізму

У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників.

Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб’єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм. Але цей термін має умовний характер. Його синонімами є: воєнний комунізм, казармений соціалізм, авторитарно-бюрократичний соціалізм, адміністративно-команд-ний, ринковий соціалізм, швецька модель соціалізму тощо.

Для соціалізму як першої фази комуністичного суспільства властиві такі риси: влада належить самим трудящим; панує суспільна власність на засоби виробництва; відсутня експлуатація людини людиною і відносини між людьми виступають як відносини співробітництва членів єдиної трудової асоціації; виробництво ведеться з метою більш повного задоволення потреб суспільства і всебічного розвитку кожного його члена; має місце планомірний розвиток економіки.

В кожній країні в перехідний період від капіталізму до соціалізму обов'язково існують три уклади: соціалістичний, приватнокапіталістичний і дрібнотоварний. Крім цих укладів, можуть існувати й інші. В нашій країні були ще й такі, як державно-капіталістичний та патріархальний. Соціалістичний уклад виникає за рахунок державних підприємств та в результаті націоналізації або викупу великих приватних підприємств у місті й на селі. Його становлення відбувається протягом всього перехідного періоду. В рамках соціалістичного укладу діють об'єктивні економічні закони, які виражають суть соціалістичних виробничих відносин: основний економічний закон, закон планомірного, пропорційного розвитку народного господарства, закон розподілу за працею, закон соціалістичного нагромадження та інші. Хоча дія названих законів відбувається в рамках одного укладу, вона робить вплив на розвиток всієї економіки, оскільки соціалістичний уклад є провідним: йому належать командні висоти в економіці.

Приватнокапіталістичний уклад представлений дрібними та середніми підприємствами в місті та на селі. В рамках цього укладу діють економічні закони капіталізму (закон додаткової вартості, закон капіталістичного нагромадження, закон конкуренції та анархії виробництва та інші). Щоправда, дія цих законів обмежена провідною роллю соціалістичного укладу і властивими йому економічними законами. Сфера їх дії постійно звужується, а з утвердженням безроздільного панування соціалістичних виробничих відносин вони припиняють свою дію. Дрібнотоварний уклад представляють селяни-середняки на се я1 та дрібні кустарі в місті. На початку перехідного періоду він кількісно переважає. Його перетворення у соціалістичний може здійснюватися шляхом кооперування. Причому кооперування має відбуватися дотриманням таких принципів, як добровільність, поступовість, матеріальна й фінансова підтримка кооперативів з боку держави, запровадження найпростіших форм кооперації у сфері обігу (кредитних, збутових, постачальних, споживчих) і поступовий перехід до більш складних форм кооперації у сфері виробництва. В практиці нашої країни основними формами виробничого об'єднання селян були: товариства по спільній обробці землі, в яких праця усуспільнювалась тільки на період польових робіт; сільськогосподарські комуни, в яких усуспільнювалися не тільки основні засоби виробництва, а й другорядні; колгоспи, в яких усуспільнена праця та основні засоби виробництва при збереженні допоміжного господарства на присадибній ділянці. Разом з тим при проведенні соціалістичних перетворень на селі мали місце окремі відступи від наукових принципів кооперування. Передусім були проігноровані такі принципи, як добровільність й поступовість, що викликало несприйняття окремими селянами виробничої кооперації. Крім того, мало місце надмірне одержавлення виробництва. Держава встановлювала виробничі плани і кількість ресурсів для кожного підприємства, що істотно обмежувало ринкові зв'язки між окремими господарствами, стримувало матеріальну зацікавленість у результатах виробництва.

Надмірна централізація управління виробництвом не сприяла зростанню ефективності суспільного виробництва. Все це дало підстави багатьом вченим характеризувати соціально-економічний лад колишнього СРСР та деяких інших соціалістичних країн як модель одержавленого (бюрократичного) соціалізму. Практика соціалістичних перетворень знає і протилежну ситуацію, коли в перехідний період від капіталізму до соціалізму основні засоби виробництва, будучи власністю держави передаються за певну плату в користування трудовим колективам підприємств. Трудові колективи використовують надані їм засоби виробництва для виготовлення продукції. їм дозволяється також на свій розсуд купувати або продавати продукти та засоби виробництва й, у певних межах, вільно розпоряджатися своїми доходами від продажу товарів. При цьому має дотримуватись правило: оборотний та основний капітал повинен повністю зберігатися. Тобто ні списання, ні продаж засобів виробництва або продукції не повинні призводити до їх зменшення. За умов передачі засобів виробництва у користування трудових Колективів кожен працівник підприємства одержує право вибирати усіх керівників підприємства та вирішувати питання розподілу доходу підприємства.

1.3. Економічна система державного соціалізму

Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства. Цей тип економіки