тільки зовнішньо і з точки розу незрілої громадської свідомості та демократії мав риси соціалістичної. Насправді це був тоталітарний варіант, де основні керівні функції брав на себе держапарат. Разом з тим економіка державного соціалізму не була випадковістю. Така форма становлення нового суспільства теоретично була пов’язана зі спрощеним розумінням соціалістичної економіки, абсолютизацією можливостей її свідомого планування, переоцінкою потенціалу колективних форм господарювання в умовах нерозвинутих продуктивних сил.
Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.
1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).
2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських зв’язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.
3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рентабельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень на місця.
4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (вибор-ність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).
5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладів влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської системи.
Усе більше людей виступають проти соціалістичного вибору, оскільки не бачать різниці між дійсним соціалізмом і його ілюзор-ними формами.
6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв’язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.
За планомірності одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним виробництвом установлюється безпосередній державно-бюрократичний контроль, який свідомо й цілеспрямовано організовує виробництво. Тим самим забезпечується певний рівень планомірного функціонування і розвитку суспільного виробництва.
Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов’язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому, галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але й за строками поставок. Унаслідок цього забезпечується безперервний характер процесу виробництва. План набуває сили юридичного закону, а взаємні зобов’язання між підприємствами (постачальниками і споживачами) виступають як договори поставки.
Перегляд планів і планових зобов’язань дозволяється, проте, лише за умови, якщо він враховує необхідність задоволення нових потреб. Переглянутий план має бути затверджений відповідними вищими державними органами управління і планування. На перегляд планових завдань витрачалося багато часу, що знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.
Народногосподарським планом регулюються пропорції суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки. У зв’язку з цим об’єктами народногосподарського планування є такі економічні пропорції:
а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);
б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);
в) внутрішньогалузеві;
г) міжрайонні;
д) внутрішньорайонні.
Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.
Жодна з держав рабовласницької, феодальної чи капіталістичної суспільно-економіч-ної формації не була безпосереднім керівником суспільного вироб-ничого процесу. Тільки жовтневі події 1917 р. в Росії поклали початок цієї зовсім нової функції держави.
Апологети радянської моделі соціалізму стосовно такої ролі держави в економічному виробництві і відтворенні писали: «Соціалістична держава стає безпосереднім організатором суспільного виробництва, суб’єктом соціалістичного господарювання в масштабі суспільства, від імені суспільства і за його рахунок… Тим самим держава, залишаючись органом надбудови, стає водночас і центральним економічним органом соціалістичного суспільства».
Вважалося, що ця функція соціалістичної держави породжена не волюнтаризмом і намаганням комуністично-господарської еліти до панування в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке нібито вимагає централізованого планового управління народним господарством з єдиного економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність, беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру. Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної організації соціалістичного виробництва, економічного механізму соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його виробництвом.
Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто