2.2. Соціальна політика в Україні

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер-стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про-фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Вихід вітчизняної економіки на траєкторію зростання вимагає перебудови соціальної сфери і, насамперед, істотного підвищення добробуту людей, подолання глибокого падіння їхнього життєвого рівня. Для цього держава повинна найповніше використати нові економічні умови господарювання, результати стабілізації та зро-стання.

Існуюча на сьогодні модель економічної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення. Ло-гіка нової стратегії передбачає принципове коригування політики доходів — перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення. Існуюче заниження вартості ро-бочої сили відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динамі-ку економічних процесів. Практично повністю втрачено стиму-люючу функцію заробітної платні, її вплив на розвиток виробництва, науково-технічний прогрес зведено до мінімуму. Світовий досвід господарювання свідчить, що економіка, яка базується на низь-кій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів спо-живання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили. За таких умов стримується розвиток усієї соціальної інфра-структури — освіти, медицини, культури, житлово-комунального господарства.

Активна соціальна політика спрямовується на боротьбу з бід-ністю, збереження людського капіталу, його пристосування до по-треб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню, за-безпечення соціальної справедливості та політичної стабільності.

Соціальна політика — не примусова надбудова над комплек-сом економічних реформ, а їх активна складова, якою визначаєть-ся успіх перетворень у суспільстві. Індикатором успіху реформу-вання економіки служить рівень життя населення. При цьому важливо знати рівень життя не лише середньостатистичного меш-канця країни, а кожної групи населення в кожному регіоні країни.

Перебудова соціальної сфери країни супроводжується загос-тренням проблем і потрясіннями, нестабільністю в суспільстві.

Сучасна модель вітчизняної соціальної політики зорієнтована на симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. В умовах відсут-ності достатніх фінансових ресурсів держава повинна створити умови для самореалізації та самозабезпечення економічних су-б'єктів, а також: сформувати ефективну систему соціального за-хисту населення. Ця модель містить усі позитивні елементи існу-ючих світових систем соціальної політики.

Реформування соціальної політики мусить здійснюватися од-ночасно з економічними перетвореннями і орієнтуватися не лише на власні традиції, квазіміфи, але й динамічні тенденції світової економіки. Світова економіка і спільнота дуже швидко переходять у нову якість — групуються за інтересами, по-новому розв'язують проблеми глобального рівня, мислять іншими категоріями, ство-рюють міждержавні надбудови. Процеси цих змін — дуже складні, суперечливі, динамічні, тому вимагають оперативного аналізу й адекватного реагування.

Трансформаційні процеси в Україні, зумовлені реформуванням форм власності, глибоким розшаруванням членів суспільства за рівнем доходів, обмеженими фінансовими можливостями держави, ставлять у розряд першочергових питання про соціальне партнерство між державою і громадянами, соціальними групами, суб'єк-тами виробничого процесу тощо.

Нові умови господарювання і життя вимагають реалізації нової концепції державного регулювання соціального розвитку. В ос-нову цієї концепції повинні бути покладені новий зміст і форми діяльності держави в проведенні соціальної політики: вирішення проблеми власності і влади, сприяння формуванню середнього кла-су, визнання економічної свободи як суспільної цінності, подат-кове стимулювання створення нових робочих місць, забезпечення соціальної захищеності та безпеки громадян, наближення до сві-тових соціальних стандартів, цін і тарифів.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:—

правове забезпечення соціального захисту населення, прий-няття відповідних законодавчих та нормативних актів;—

прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан-сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу-говування, охорона навколишнього середовища тощо);—

соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;—

впровадження ефективної прогресивної системи оподатку-вання індивідуальних грошових доходів населення;—

прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;—

встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан-дартів; контроль за їх дотриманням;—

державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);—

державний вплив на ціни та цінотворення;—

обов'язкове соціальне страхування в різних формах;—

пенсійне забезпечення;—

розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

підготовка та перепідготовка кадрів;

організація оплачуваних громадських робіт;—

соціальне партнерство.

Розділ 3. Перспективи побудови моделі соціальноорієнтованої економіки в Україні

Економічну модель державного соціалізму неправомірно ототожнювати з Марксовою моделлю соціалізму, в якій головними виступають два моменти: по-перше, подолання соціального відчуження трудівників від власності й влади; по-друге, використання всіх досягнень цивілізації для піднесення людини праці, всебічного і гармонійного розвитку особистості всіх членів суспільства. Реалізована на практиці система не змогла вирішити ці завдання. Некоректними є випади проти марксизму, що оголошують все вчення про соціалізм цілковитою утопією, вигадкою і т. ін. Зрештою, багато з передбачень Маркса та Енгельса підтверджуються історичною практикою сучасної цивілізації: наука перетворилась на безпосередню продуктивну силу суспільства; завдяки механізації й автоматизації людина виводиться з безпосереднього процесу виробництва, стає над ним і перетво-рюється на його організатора, контролера та регулювальника; чіт-ко проявляється тенденція гуманізації та інтелектуалізації праці; все менш помітною є різниця між працівниками фізичної та розумової, аграрної та індустріальної праці; широко застосовується планомірне і свідоме регулювання процесів відтворення як на
рівні підприємства, так і народного господарства в цілому; у найбільш розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність працюючих (забезпеченість роботою, безкоштовний характер освіти та медичного обслуговування і т. ін.).

Разом з тим цілий ряд положень, висловлених ще у середині ХІХ ст. засновниками марксизму, сьогодні слід визнати романтич-ними ілюзіями і навіть помилками. Так, не підтвердились надії на світову соціалістичну