Нині зазнає поразки утопічний, ліворадикальний варіант побудови соціалізму. У свій час ранній (державний) соціалізм мав історичне виправдання. Він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії, покінчив з кризами, усунув багато пережитків докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі досить об-межений, оскільки державний соціалізм забезпечує лише початкові, прості форми соціального захисту трудящих. Так, він може гарантувати загальну зайнятість, відповідну заробітну плату, загальнодоступну освіту та охорону здоров’я, стабільні низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету наукової та інженерної думки. Але забезпечити ефективну зайнятість, насичення ринку потрібними споживачу товарами, якісне медичне обслуговування, масову заінтересованість у впровадженні досягнень НТР, високу якість (за сучасними мірками) рівня життя народу і т. ін. ця модель надати не в змозі.

Якщо говорити про загальну тенденцію країн колишньої системи соціалізму, то вона пов’язана з системною кризою, що охопила більшість з них. Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує проведення глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства: у політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії; у соціальній — відмова від «собезівської» ролі держави і проведення політики забезпечення кожному рівних стартових можливостей; у духовній — засвоєння кращих досягнень світової культури; в економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки, враховуючи подвійну тенденцію розвитку останньої.

Ринкова економіка може руйнівно впливати на суспільні структури (пригадаймо світову кризу 30-х років ХХ ст.) і тоді необхідним буде втручання держави. Надмірне ж одержавлення економіки викликає зворотну реакцію, характерну для перетворення суспільства. Ринок як форма організації економіки, з одного боку, викликає у людині активність (підприємливість), а з іншого — породжує соціальне розшарування населення, безробіття, не завжди керований ріст цін тощо. От чому необхідні культура економіки, культура ринку і відповідна підприємницька культура.

Кардинальні зміни в економічній сфері України спрямовані на:

1) роздержавлення економіки, приватизацію, розвиток підприємництва; пошук і використання резервів і можливостей;

2) формування ринку та його інфраструктури, розвиток господарських зв’язків ринкового типу і становлення нових мотиваційних механізмів розвитку підприємства;

3) демонополізацію економіки та усунення організаційних структур, що склалися в рамках адміністративно-командної системи і перешкоджають розвитку ринку;

4) поступове обмеження державного контролю над цінами, перехід до вільного ціноутворення;

5) здійснення жорсткої кредитно-грошової і фінансової політики, спрямованої на обмеження грошової маси в обігу;

6) створення сильної системи соціальних гарантій і підтримки населення, що полегшує людям адаптацію до умов ринкової економіки;

7) здійснення активної структурно-інвестиційної політики, яка, спираючись переважно на економічні методи, забезпечила б необхідні структурні зрушення в народному господарстві щодо її соціальної переорієнтації.

Таким чином, економічні реформи мають бути налаштовані на людину, на задоволення її потреб, розвиток її особистості. На початку ХХ ст. боротьбою класових інтересів індустріальна цивілізація була розірвана на дві протилежні системи — соціалізм і капіталізм, що вступили між собою у гостру конфронтацію. Наприкінці ХХ ст. стало ясно, що ця конфронтація, яка стосується буквально всіх сторін життя, марнотратна і просто небезпечна. Виявилось прагнення відновити єдність сучасної цивілізації, подолати суперечності у відносинах між країнами. Економічна модель, що формується під визначальним впливом НТР, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Дана система дістала назву економічної моделі змішаної економіки.

У наш час зазнає поразки утопічний ліворадикальний варіант побудови соціалізму. Дійсний (оригінальний) соціалізм як підсумок і продовження досягнень і цінностей усієї світової цивілізації ще має бути реалізованим. Свого часу ранній «державний соціалізм» мав історичне виправдання: він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії, покінчив із кризами, усунув численні пережитки докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі обмежений, оскільки «державний соціалізм» забезпечує лише початкові, найпростіші форми соціальної захищеності трудящих (повна зайнятість, гарантована заробітна плата, загальнодоступна освіта і лікування, стабільно низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зраз-ки злету наукової та інженерної думки).

Але для того щоб наповнити ринок потрібними споживачу товарами, забезпечити ефективну зайнятість, якісне обслуговування і освіту, масову зацікавленість в освоєнні науки і техніки, високий рівень життя і т. д., потрібна інша економічна модель. «Державний соціалізм», у принципі, не може розкрити гуманістичний і демократичний потенціал соціалізму, саме тому він сходить з історичної арени.

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

Процес кардинального оновлення нашого суспільства супроводжується подоланням традиційно усвідомлених відмінностей між «капіталізмом» і «соціалізмом», формуванням свого, синтетичного устрою демократичного самоврядування на основі різноманітних форм власності. Економічна модель, що формується в усіх постсоціалістичних країнах, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства.

Так, українське суспільство віднесено до європейської спільноти (хоча керівники Білорусі та Казахстану вважають це невірним), воно переважно Вибір тієї майбутньої моделі, що буде характерною для України, передбачає критичний аналіз насамперед економічної системи нашого минулого суспільного життя.

Процесу, що розвивається, властиві суперечності. Це суперечності не тільки між старим, що відмирає, і новим, що народжується, але й суперечності всередині нового. До останніх можно