А.І. Медвєдєв зазначив, що українське законодавство було започатковане як антимонопольне, оскільки на початку 90-х років панував монополізм і боротьба з ним визнавалась головним [36, с.10]. На сьогоднішній день акцент у регулюванні конкурентних відносин переноситься з подолання і обмеження монополізму в українській економіці на захист і сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Правове регулювання діяльності монополій здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, п.8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання. П. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова АМКУ призначається і звільняється Президентом за згоди ВРУ).

Господарського кодексу України – глава 2 ( ст. 18 “Обмеження монополізму та захист суб’ктів господарювання”), глава 3 “Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” (статті 25-41), глава 28 “Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства” ( статті 251-257).

Цивільного кодеку України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Законів України:

4.1 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001р., який встановлює основні засади регулювання економічної конкуреції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень за засоби попередження монополізації товарних ринків.

4.2. ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції”.

4.3. ЗУ “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольм комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію.

На підставі та у відповідності з актами вищої юридичної сили приймаються підзаконні нормативні акти, серед яких Укази Президента, постанови Уряду, відомчі акти. Крім того, правове регулювання відносин щодо захисту економічної конкуренції здійснюється міжнародними договорами, згода на обов?зковість яких надана Верховною Радою України.

Спеціальним відомством, яке регулює відносини в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет України. На виконання його функцій прийнята низка нормативно-правових актів:

- Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України: Розпорядження АМК України від 19.02.2002р. № 27-р;

- Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку: Розпорядження АМК України від05.03.2002р. № 49-р;

- Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001р. № 182-р та ін.

В цілому, система антимонопольного законодавства України, що склалася протягом 1990-х років, охопила близько 600 актів законодавства, від Конституції до відомчих положень та інструкцій, в тому числі 57 законів України [37, с.5].

На основі норм Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” органами Антимонопольного комітету України припинено біля 10 тисяч порушень антимонопольного законодавства. Безпосередній виграш суспільства внаслідок цього сягнув за 1994-2001 роки близько 130 мільйонів гривень.

Погодження органами Комітету проектів рішень органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю попередило щонайменше 2600 випадків обмежень конкуренції, дискримінації суб’єктів господарювання [23, с. 6].

З врахуванням викладеного та аналізуючи нормативні акти інституту антимонопольного регулювання , можна виділити такі його принципи :

єдність системи антимонопольного регулювання ;

заборона неналежного здійснення прав суб?єктами господарювання;

своєчасність, безперешкодність та достовірність інформаційного забезпечення інституту антимонопольного регулювання;

спеціальне антимонопольне регулювання у сфері природніх монополій [35,с.98] ;

Припинення і профілактика монополістичних правопорушень є можливою тільки за наявності чіткого законодавчого визначення і окреслення поняття монопольного становища. Його наявність або відсутність встановлюють Антимонопольний комітет та його територіальні відділення відповідно до законодавства .

Відповідно до ст.12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і в них, разом узятих, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, або вони не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків, і при цьому вони не доведуть, що зазнають значної конкуренції.

5 березня 2002 року розпорядженням Антимонопольного комітету України була затверджена Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання