Відповідно до п.3 даної Методики, об’єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є:

- суб’єкти господарювання;

- групи суб’єктів господарювання – декілька суб‘єктів господарювання, які діють на ринку певних товарів та територіальних (географічних) межах ;

- обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг [9].

Визначення монопольного становища проводиться в декілька етапів:

визначення товарних меж ринку;

визначення територіальних (географічних) меж ринку;

визначення часових меж ринку;

визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку ;

Основним результатом визначення домінуючого становища певного суб'єкта господарювання є включен-ня його до Переліку суб'єктів господарювання, що посідають монопольне становище на ринку.

Поравові засади державного регулювання монополізму .

Державне регулювання монополізму здійснюється антимонопольними органами шляхом розгляду справ про монополістичні правопорушення, проведення перевірок діяльності суб’єктів господарювання. Для забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України.

Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства здійснюється його органами відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції”, Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" на засадах рівності сторін перед законом та органами Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), які розглядають справи.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти незалежних державних уповноважених.Слід зазначити що в чинному законодавстві існує невизначеність щодо порядку призначення Голови та державних уповноважених АМК. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” передбачає, що Голова Комітету призначається і звільняється Президентом України за згодою Верховної Ради України, а державні уповноваженіЇПрезидентом за поданням Прем’єр-міністра України, що вноситься на основі пропозицій Голови АМК.Проте дані положення суперечать Конституції України відповідно до п.12 ст.85 якої,призначення Голови АМК здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента.Призначення державних уповноважених Конституцією не регулюється [40,с.52].

Основними завданнями Комітету є:

здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції;

захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів;

сприяння розвиткові добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Відповідно до покладених на нього завдань, АМК має наступні повноваження:

- контролює додержання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів;

- контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання;

- розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства;

- звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

дає рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції;

Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються Комітетом та його органами, а саме:

- Постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

- тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

- державним уповноваженим Комітету;

- адміністративною колегією територіального відділення Комітету [10].

Вказаними органами розглядаються справи про порушення за такими підставами:

1) заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

2) поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

3) власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість визначити наявність або відсутність порушення.Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Збір доказів здійснюється органами чи посадовими особами Комітету, відділення незалежно від місця знаходження доказів.

Відповідно до ст.28 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” , особи, права яких порушені діями, визначеними вказаним законом, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав [6] .

Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви.

З метою забезпечення виконання рішення Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення виносять розпорядження про:

- заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;

- накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

Якщо щодо відповідача, зазначеного у заяві, вже порушено справу за наведеними у заяві ознаками порушення, заява може бути приєднана до цієї справи, про що письмово повідомляється заявнику. Якщо заяву подано без додержання вказаних вимог, і це перешкоджає її розгляду, державний уповноважений, голова відділення залишає заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і