Новим учасником валютного ринку стали інвестиційні фонди, які здійснюють диверсифіковане управління портфелями активів, розміщуючи валюти в високоліквідні і надійні цінні папери керівництв і корпорацій різних країн. Найвідомішими є фонди “Quantum” Джорджа Сороса, фонд “Dean Witter”, міжнародний хедж-фонд “Long-Term Capital Management”. В умовах лібералізації валютних ринків їх поява пов’язана з необхідністю страхувати зростаючі валютні і кредитні ризики. Участь у їх створенні, як правило, беруть ТНБ та інвестиційні фонди. Тому в хедж-фондах концентруються значні суми, що дозволяють не тільки страхувати ризики, а й заключати крупні спекулятивні угоди, здатні знизити курс валют невеликих країн. Так відбулося з валютами Малайзії, Індонезії і Гонконгу влітку1998 р., що викликало різку реакцію цих країн і заборону на дію крупних спекулянтів на своїй території.

До числа учасників валютних ринків входять центральні банки країн, котрі через ці ринки управляють валютними резервами, підтримують курс національної валюти, проводять валютну інтервенцію, а також регулювання відсоткових ставок по вкладах у національній валюті. Найбільший вплив на світові валютні ринки здійснюють центральні банки США (Федеральна Резервна Система), Німеччини, Великобританії.

На валютному ринку також присутні інститути небанківського характеру (страхові і пенсійні фонди, інвестиційні компанії). Вони використовують у якості посередників брокерські фірми, серед переваг яких є анонімність здійснення угод, безперервність процесу котировки, можливість пропонувати власні ціни. Об’єми валютних операцій брокерів постійно ростуть, охоплюючи біля 30% валютних операцій, на Лондонському ринку – 35%, а за операціями з доларом дещо вище. Провідне положення серед брокерсько-ділерських фірм займають “Меріл Лінч” (Merrill Lynch Pierce Fenner & Smith), И.Ф. Хаттон (E.F. Hutton), “Голдман Сакс”(Goldman Sachs), “Морган Стенли”(Morgan Stanley).

На сьогодні функціями валютних бірж є організація торгів валютою, мобілізація вільних ресурсів, фіксація довідкових курсів валют. З посиленням взаємозв’язків між валютним, кредитними, фінансовими і золотими ринками в найкрупніших банках введено концепцію валютного залу, в якому об’єднані здійснювані у різних відділах банку операції на цих ринках. Цим досягається повніша інформованість, тісний контакт між ділерами по взаємопов’язаним операціям різних сегментів ринку, узгоджена стратегія і тактика дій на них.

Валютні операції.

Види валютних операцій, їх еволюція.

Історично в міжнародному обороті розрізняли два основні способи платежу: трасирування й ремітування. При трасируванні кредитор виписував трату на боржника в його валюті і продавав її на своєму валютному ринку по банківському курсу покупця. При трасируванні кредитор – активна сторона: він продає вексель у валюті боржника на своєму валютному ринку. При ремітуванні боржник – активна сторона: він він купує валюту кредитора на своєму валютному ринку по курсу продавця. Різноманітні способи платежів, засновані на ремітуванні й трасируванні для обслуговування валютних операцій, застосовувались в міжнародному обороті до першоїсвітової війни і в меншому обсязі в міжвоєнний період. В період розповсюдження валютних обмежень до кінця50-х років в промислово розвинених країнах переважали валютні угоди з негайною поставкою валют (“спот”) і срочні (“форвард”) угоди, при чому останні найчастіше виступали об’єктом валютного регулювання. Лібералізація валютного законодавства на межі 50-х і 60-х років призвела до розвитку валютних операцій “своп” замість попереднього обміну депозитами в різних валютах. Подальший розвиток срочних валютних угод був пов’язаний з лібералізацією руху капіталів, яка викликали необхідність хеджування (страхування ризиків) додатково до традиційних операцій по покриттю ризиківпо торгівельним операціям. Посилення контролю з боку спостережу вальних органів також сприяло заміні валютних операцій по страхуванню ризиків, що відображались у балансах, срочними валютними угодами і операціями “своп”, так як вони враховуються на позабалансових рахунках.

З 70-х років розвиваються ф’ючерсні і опціоні валютні угоди – нова форма спекулятивних угод і хеджування від валютних ризиків. Банки стали здійснювати валютні угоди у поєднанні з операціями “своп” з відсотковими ставками. Готівкові валютні операції здійснюють більшість банків, срочні операції і “своп”-угоди — в основному крупніші банки, регулярні опціонні операції – лише найкрупніші.

Основні інструменти валютних операцій.

Інструментами валютних операцій здавна слугували

перевідні комерційні векселі (трати) — вимоги, виписані експортером або кредитором на імпортера або боржника. З розвитком банків вони стали витіснятися банківськими векселями і чеками, а з другої половини ХІХ ст. – переводами. Банківський вексель – це вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента. Купивши ці векселі у національних банків, боржники (імпортери) пересилають їх кредиторам (експортерам), погашаючи таким чином свої боргові зобов’язання. Банківський вексель поступово витісняється банківським чеком. Банківський чек – письмовий наказ банка-власника авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перечислення певної суми з його поточного рахунку держателю чека. Експортери, отримавши такі чеки, продають їх своїм банкам. У сучасному міжнародному платіжному обороті широко використовуються банківські переводи — почтові і особливо телеграфні. Перевід — наказ банка банку-кореспонденту у іншій країні виплатити за вказівкою свого клієнта певну суму в іноземній валюті зі свого рахунку.

Також широко застосовуються акредитиви. У випадку, коли експортер не отримує передплати, покладаючись лише на обіцянку імпортера заплатити, застосовують підтверджений безвідзивний акредитив. Акредитив – це документ, виданий банком імпортера, що зобов’язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до оговорених умов. Ці умови включають