Серед срочних угод спекулятивного характеру розрізняють гру на пониження й гру на підвищення курсу валюти. Подібні угоди зазвичай укладаються в масовому масштабі з очікуванням офіційної девальвації або ревальвації.

Використання срочних угод для покриття валютного ризику при здійсненні комерційних операцій набуло широкого розповсюдження з кінця 60-х — початку 70-х років в умовах кризи Бреттонвудської валютної системи і переходу до плаваючих валютних курсів, нестабільності валютних ринків.

Для страхування постувань і платежів від валютного ризику клієнти укладають срочні валютні угоди з банками: 1) “аутрайт” – з умовою фіксування курсу, суми і дати поставки валюти. Ці угоди отримали найбільше розповсюдження в розвинутих країнах; 2) на умовах опціону – з нефіксованою датою поставки валюти.

Опціон з валютою – домовленість, яка за при умові сплати встановленої комісії (премії) надає одній із сторін в угоді купівлі-продажу право вибору (але не обов’язок) або купити (угода “колл” — саll-опціон покупця), або продати (угода “пут” — put-опціон продавця) певну кількість певної валюти по курсу, встановленому при укладанні угоди до закінчення обговореного строку (у будь-який день — американський опціон; на певну дату раз в місяць — європейський опціон).

Лондонська біржа (LIFFE) по торгівлі ф’ючерсними контрактами розрізняє три категорії їх учасників:

хедери (hedgers) – банки, корпорації, менеджери по інвестиціям, які управляють ризиками;

спекулянти (traders) – приймають на себе ризик з метою отримання прибутку;

арбітражери (arbitragers).

Угоди на умові опціону містять великий ризик для банку, тому він встановлює менш вигідний курс для клієнта. Опціонні угоди вигідні для курсових коливань, що перевищують розмір комісії для банку. В основному валютний опціон застосовується для страхування валютного ризику. З цією метою використовують операцію стредл – поєднання кол-опціону і пут-опціону на одну й ту саму валюту (або цінний папір) з однаковим курсом і строком виконання. Дана операція дає можливість реагувати трейдеру на курсові зміни на ринку, покриваючи (або перекриваючи) втрати прибутком від протилежної парної в стредлі операції. Практикується також індексний опціон, що дає право купити або продати певну частину індексу – показника курсу валюти або цінного паперу – по раніше встановленій ціні і на певну дату. Індекс зазвичай визначається до базисного періоду його введення.

Валютний ф’ючерс – це угода, яка означає зобов’язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж або купівлю стандартної кількості певної валюти на певну дату (в майбутньому) по курсу, попередньо встановленому при укладанні угоди. В стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, строк, гарантійний депозит, сума розрахунку.

Угода “своп”.

Різновидом валютної угоди, що поєднує готівкову і срочну операції, є угоди “спот”. Подібні угоди відомі з часів середньовіччя, коли італійські банкіри проводили операції з векселями; пізніше вони отримали розвиток у формі репортних і депортних операцій. Репорт – поєднання двох взаємопов’язаних угод: готівкового продажу іноземної валюти і купівлі її на строк. Депорт – це поєднання тих самих угод, але в зворотньому порядку: купівля іноземної валюти на умовах “спот” і продаж на строк цієї ж валюти.

“Своп” (англ. swap – обмін) — це валютна операція, яка поєднує у собі купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на певний строк з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації тощо). По операціям “своп” готівкова угода здійснюється по курсу “спот”, що в контру годі (срочній) коректується з урахуванням премії або дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. При цьому клієнт економить на маржі – різниці між курсом продавця і покупця при готівковій угоді. Операції “своп” зручні для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу. Операції “своп” використовуються для:

здійснення комерційних угод: банк продає іноземну валюту на умовах негайної поставки і одночасно купує її на строк;

купівлі банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних авуарів;

взаємного міжбанківського кредитування в двох валютах.

Документація за операціями “своп” порівняно стандартизована, включаючи умови їх припинення при неплатежах, техніку обміну зобов’язаннями, а також звичайні пункти кредитної угоди. Вони дають можливість одержувати необхідну валюту, компенсувати тимчасовий відлив капіталів з країни, регулювати структуру валютних резервів, в тому числі офіційних.

У формі угоди “своп” банки здійснюють обмін валютами, кредитами, депозитами, відсотковими ставками, цінними паперами або іншими цінностями. З 80-х років склався активний ринок “своп”, що швидко росте, особливо операції “своп” з відсотками. Банки управляють портфелем операцій “своп”, боячись ланцюгової реакції по мірі наростання відсоткового і валютного ризику. Ці операції сконцентровані в найкрупніших банках. Створена Міжнародна асоціація ділерів-“своп”.

Валютний арбітраж.

Арбітраж – це широке поняття. Розрізняють арбітраж з товарами, цінними паперами, валютами. У своєму історичному значенні валютний арбітраж – це валютна операція, яка поєднує покупку (продаж) валюти з наступним здійсненням контру годи з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валюти на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) або за рахунок курсових коливань протягом певного періоду (часовий арбітраж).

Основний принцип валютного арбітражу – купити валюту дешевше і продати її дорожче. Розрізняють простий валютний арбітраж (здійснюється з двома валютами) і складний (з трьома і більше); на умовах готівкових і срочних угод. В сучасних умовах з розвитком електронних засобів зв’язку курсові різниці на окремих валютних ринках стали