Економічні цикли

Зміст

Вступ

Економічні погляди на природу економічних циклів....................... 5

Суть ділового циклу та його фази....................................................... 20

"Довгі хвилі" в економіці..................................................................... 28

Прогноз циклічного розвитку економіки України в XXI столітті... 38

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX століття вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. З 1925 р. циклічні коливання в економіці відбуваються постійно, через певний час. Лише у XX столітті у розвинутих країнах Заходу мали місце 12 циклічних криз.

З часу першої такої кризи в економічній теорії з’явилося майже 200 концепцій причин її виникнення та сутності, але ця проблема залишається нерозв’язаною і нині, хоча стає все актуальнішою, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і господарство України.

Свідченням циклічних коливань економіки є коливання таких показників ділової (економічної) активності.

змін у темпах приросту ВВП;

змін у темпах зростання обсягів продажу;

змін загального рівня цін;

змін рівня безробіття та інфляції;

змін у рівнях завантаження виробничих потужностей тощо.

У XIX ст. коливання в межах першого довгого економічного циклу були значною мірою пов’язані зі створенням парового автомобіля, з обсягами будівництва залізниць. Так, в Англії перша залізниця з’явилася у 1825 р., а з 1840 по 1850р. протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6тис.км. Внаслідок цього відбувся прискорений розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. Центром економічних коливань стає обробна промисловість (автомобілебудування, літакобудування, створення двигунів внутрішнього згоряння та ін.). цей період збігається з хвилею піднесення третього циклу, який почався в 1891 – 1896 рр. і тривав до 1914 – 1920 рр. В економічній літературі переконливо стверджується, що третій цикл, основою якого є масове виробництво товарів широкого вжитку, особливого тривалого користування, завершився період початком розгортання НТР (до середини 50-х років XX ст.) і почався четвертий цикл. При цьому хвиля піднесення тривала з 1949 по 1966 р., після чого почалася хвиля спаду.

Але при цьому не враховується, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, що базувався на машинній праці. На нашу думку, всі три хвилі доцільно об’єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва:

становлення і формування;

функціонування;

поступовий занепад і створення передумов для появи нового загального технологічного циклу, що почався із середини 50-х років (з часу розгортання НТР) і базується на автоматизованій праці.

Виділення трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то впродовж загального технологічного циклу здійснюються кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей господарства.

Отже, циклічні коливання економіки – проблема надзвичайно цікава і водночас складна. Вплив на різно-амплітудні відхилення від трендової традиції економічного зростання зумовлюють різні чинники природного, економічного, політичного, інституційного, етико-соціального та іншого характеру. Реакція різних економічних систем на ці впливи теж сприймається своєрідно. Все це ускладнює усвідомлення причин та форм вияву циклічних коливань та можливість прогнозування тенденцій економічного розвитку.

Проте не зважаючи на потужну рушійну силу циклічних коливань, внаслідок чого порушується рівновага в економіці, відбувається падіння обсягів виробництва і доходів, зростають безробіття і банкрутства, посилюється невпевненість та неспокій, цикли виконують і позитивну функцію, очищаючи економіку від тих та видів виробництва, що віджили своє, є неефективними, стимулюючи підприємців до впровадження досягнень НТП, а найманих працівників – до підвищення своєї кваліфікації, здатності до перекваліфікації та постійного зростання впродовж усього свого життя.

Теоретичні погляди на природу економічних циклів.

Поняття про економічний цикл.

Економічний цикл — рух капіталістичного виробництва від чергової до наступної кризи. Перша економічна криза в умовах капіталізму відбулась у 1825 р. З того часу здійснився 21 цикл. Кожний цикл складається із чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Основною з них є криза, тому з'ясування причин її виникнення значною мірою розкриває і найважливішу причину економічного циклу. Оскільки криза носить багатоаспектний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її виникнення зумовлене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найбільш глибинною з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення його результатів. З моменту виникнення капіталістичного способу виробництва (початок ХVІ ст.) і виробництво, і привласнення носили приватний характер. Впродовж приблизно двох століть приватне виробництво перетворилось у суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток крупної, машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги крупних підприємств в кожній галузі тощо. Розвиток крупної машинної індустрії дав можливість значно збільшити обсяг виготовлюваної продукції. Але протягом цього періоду від процесу постійно зростаючого суспільного виробництва все більше відставала форма привласнення. Як і 200 років тому воно залишалось приватним, тобто привласнення більшої кількості створених благ здійснювалось окремими капіталістами. Це спричинило переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, що вимагав свого