Криза застарілої структури виявляється у занепаді окремих її елементів, підструктур галузей і груп галузей народного господарства. Нинішня тривала структурна криза охопила три групи галузей:

1) виробників палива та інших продуктів проміжного попиту (крім нових матеріалів та енергоносіїв);

2) виробників елементів основного капіталу (крім інших видів обладнання);

3) виробників товарів особистого споживання (крім пов’язаних з мікроелектронікою).

У найбільш кризовому стані опинились вугільна, сталеливарна, автомобільна, гумова, текстильна, швейна галузі. Відмінність структурних криз від звичайних галузей полягає у тому, що останні розвиваються у галузях, які не мають вирішального народногосподарського значення (мукомельна, шкіряна), не виходять за межі цих галузей і не зачіпають загальноекономічних пропорцій . криза економічної структури у цілому має місце тоді, коли занепадають ключові галузі, що визначають структуру відтворення. При цьому диспропорційність між окремими галузями не може бути подолана за допомогою циклічної кризи.

Структурні кризи, як і циклічні, набагато триваліші і можуть порівнюватися з хворобою, що потребує не хірургічного втручання, а інтенсивної терапії. Довге пере нагромадження, скорочення виробництва і тривале технологічне безробіття – найважчі наслідки структурних криз, подолання яких вимагає часу на глибоку структурну перебудову. Масові звільнення і знецінення попередньої кваліфікації викликають зміни у структурі сукупної робочої сили та необхідність перекваліфікації значнаї її частини. Зростають масштаби міграції. Тривале надвиробництво основного капіталу, надовго порушується необхідна відповідність між засобами та предметами праці. Так паливно-енергетична криза зачепила насамперед енергомісткі галузі (наприклад, автомобільну промисловість), у них почався перехід ресурсозаощаджуючу технологію, що потягнуло за собою нові структурні зрушення. Структурна криза є засобом тривалого пристосування (а не насильницького роз’язання суперечностей) виробництва до нових суспільних потреб; його змістом є структурна перебудова економіки, яка створює нові можливості для розвитку суспільних продуктивних сил.

Структурна криза не маже бути подолана простим переходом економічної системи від падіння та депресії до пожвавлення та піднесення. Навпаки, загальне економічне піднесення стимулює розвиток суперечностей, зумовлених структурним дисбалансом. Нові галузі, оснащені передовою технологією, розвиваються темпами, що значно перевищують середні показники, а кризові галузі не встигають вийти із застійного стану. Циклічне падіння поглиблює цей розрив, і багато технологічно застарілих галузей повністю занепадають: у1982 р. у промисловості США використовувалося 2/3 виробничих потужностей, а у кризовій сталеливарній галузі менше 30%. Отже, структурні диспропорції зогоскрюють проблеми, що пов’язані з циклічністю економічного розвитку, а з іншого боку, циклічні кризи поглиблюють кризу економічної структури.

Подолання структурної кризи, що охоплює традиційні галузі економіки, ускладнюють нові соціальні параметри вимог суспільства до сучасного виробництва. У чорній металургії, нафтопереробній та целюлозно паперовій промисловості від 10 до 25% інвестицій спрямовується на заходи, що пов’язані з охороною навколишнього середовища (відповідно до державних стандартів). Значні кошти доводиться витрачати на створення у цих галузях більш сприятливих умов праці. Ці об’єктивні необхідні витрати обмежують можливості структурної перебудови.

Регіональні кризи є результатом структурних криз і формою їх виявлення у територіальному розрізі. Протягом багатьох років капітал, що прагне до прибутку, створював певну територіально-галузеву структуру відтворення. В окремих соціально-економічних регіонах склалася характерна для них галузева композиція місцевої промисловості, часто з помітним переважанням тих чи інших видів виробничої діяльності. Нерегульована спеціалізація заклала основи нерівномірного розвитку економічних регіонів. Тому деякі слаборозвинуті регіони характеризуються низьким ступенем інтегрованості у загальнонаціональне господарство, а великі міста і міські агломерації при цьому розвиваються випереджаючими темпами. Нові проблеми у регіональному економічному розвитку виникли у результаті зниження темпів економічного зростання і структурних зрушень що відбуваються. Загострення структурних невідповідностей в економіці полягає нерівномірність у розташуванні продуктивних сил, ускладнює роз’язання економічних проблем регіонів, що зазнали кризи. Хронічного занепаду зазнали американські регіони вуглевидобутку у Західній Віргінії, Кентукі, Пенсільванії, металургійні центри Алабами і Огайо автомобільні міста Іллінойса, Індіани та Мічигану. Якщо структурні кризи галузевого характеру демонструють тривалий процес пере нагромадження капіталу в його вартості і специфічній речовій формі, то регіональні кризи є їх просторовим вираженням, проекцією. Серйозною проблемою відсталих регіонів є загальний у соціальній сфері: падіння виробництва і звуження ринку ведуть до зниження прибутків і зростання безробіття, спалахів злочинності, відставання у сферах освіти і охорони здоров’я. У поєднанні з циклічними та структурно-галузевими кризами регіональні суперечності економічного розвитку ставлять перед сучасним суспільством проблеми, які йому ще треба розв’язувати.

Структурна передумова економіки не зводиться до перерозподілу основнох ресурсів між традиційними галузями і сферами економічної діяльності, вона охоплює усі діючі економічні інститути, змінює систему господарських зв’язків і ставить нові вимоги до рівня виробничої культури. На першому етапі структурної перебудови 70-80 х років у розвинутих країнах був здійснений перехід від ресурсомарнотратних до ресурсозаощаджуючих технологій. Так, енергетична проблема розв’язана за допомогою не екстенсивного розширення сировинної бази, а впровадження енергозаощаджуючих технологій у сферу виробництва енергії та використання резервів у сфері її споживання. Характерним для першого етапу технологічної структурної перебудови був процес звільнення підприємств від маси нагромаджених і застарілих основних засобів, які не відповідають характеру суспільних потреб, що змінились, і необхідному рівню рентабельності при нових цінових співвідношеннях. Модернізація торкнулася насамперед базових галузей і здійснювалася кардинально; сотні підприємств, що не надавалися для переобладнання,