Змістом другого етапу структурних перетворень став процес стрімкої ком’ютеризації господарства майже всіх сфер життя суспільства. Електронізація створила ряд нових виробництв, що зростають, включаючи нову інформаційну інфраструктуру і якісно нові види послуг, а також стимулювала зміцнення горизонтальних зв’язків.

Досвід сучасної стриктурної перебудови свідчить, що соціально орієнтований ринковий механізм з ефективним засобом структурних перетворень у поєднанні з цілеспрямованою та твердою структурно-регіональною політикою держави. [3]

Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку, неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства, сукупність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Узагальнююча техніко-економічна причина структурних криз – зростання невідповідностей у межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні зміни в розвинутих країнах світу виникли в 70-х роках XX ст. Вини охопили насамперед низку галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшому кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Структурні кризи поширюються від базових видобувних галузей до галузей обробної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973 – 1975 рр., що супроводжувалися різким зростанням цін на енергоносії, вплинули передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбувалося значне знецінення основного капіталу. Під час кризи 1980 – 1982 рр. у промисловості США використовувалося до 65% виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості – менше 30%. На таку ж величину в країнах Заходу використовувалися виробничі потужності чорної металургії у 1974 – 1975 рр., що було спричинено значним скороченням попиту з боку низки галузей, які споживають метал, і заміною його пластмасами та іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні кризи в народному господарстві України в 90-х роках тривають. Про це свідчать:

1) значний занепад ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких інших), що виробляли наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, а також кінцеву продукцію, давали приріст ВВП й національного доходу (питома вага машинобудування і металообробки знизилась з 30,5% у 1990 р. до 13,2% у 2000 р.);

2) розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировин них галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості, які до того ж заподіюють шкоду довкіллю), спричинили дефіцит електроенергії для побутових потреб у 1995 – 1999 рр. та інші негативні наслідки, а в кінцевому підсумку – загрожують економічному суверенітету країни. Так, енергомісткість ВВП в Україні з 1991 по 1999 рік зросла більш як на 60%, а питома вага продукції металургійного комплексу, яка виробляється за значно гіршими техніко-економічними показниками, становила до 30% загального обсягу промислової продукції, що майже в 5 – 6 разів більше, ніж у розвинутих країнах світу.

У березні 1996 р. Кабінет Міністрів України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробки нових матеріалів і технологій їх обробки, біотехнологія, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обійдено увагою галузі паливно-енергетичного комплексу найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999 р. прийнято нову програму, розраховану до 2010 р.,хоч не виконано попередньої. [4]

Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.

На початку XX ст. У працях ряду економістів (А. Афталіон, М. Ленуар, М. Туган-Барановський) констатувалися, що поряд з короткочасними коливаннями цін існує коливання довгих періодів їх підвищення і зниження. У 20-ті роки російський науковець М. Д. Кондратьєв на основі статистичних досліджень описав феномен довготривалих коливань. Його теорія викладена ним у 1926 р. у спеціальній доповіді “Великі цикли кон’юктуки” (92) . Вивчивши значний масив даних про зміну індексу товарних цін, ренти, заробітної плати, обороту зовнішньої торгівлі, виробництва вугілля, свинцю, чавуну і споживання мінерального палива за більш ніж столітній період. Кондратьєв дійшов висновку про існування великих циклів. Ним були виділені один поточний і два великі цикли, що відбулись, а в їх межах – хвилі підвищення і зниження.

I. 1. Хвиля підвищення: кінець 80-х років XVII ст.. до 1810 – 1817 рр.

2. Хвиля зниження: з 1810 – 1817 до 2844 – 1851 рр.

II. 1. Хвиля підвищення: з 1844 – 1855 рр. до 1870 – 1875 рр.

2. Хвиля зниження: з 1870 – 1875 рр. до 1890 – 1896 рр.

III. 1. Хвиля підвищення: з 1891 – 1896 рр. до 1914 – 1920 рр.

2. можлива хвиля зниження третього циклу з 1914 – 1920 рр.

М. Д. Кондратьєв визначив характерні риси великих циклів: їм властивий міжнародний характер, причому щодо європейських країн періоди циклів збігаються дуже близько; великі цикли не всезагальні, тобто вини не виявляються у динаміці всіх без винятку показників ринкової кон’юктури; якщо під регулярністю циклів розуміти їх повторення через однакові проміжки часу, то слід визнати, що середні коливання (варіація) довгих циклів відповідають цій ознаці більшою мірою, ніж середні коливання звичайних циклів. У першому випадку період циклу варіюється від 48 до 55 років (з коефіцієнтом осциляції 13,4%), а у другому – від 7 до 11 років (44,4%).

Крім того, М. Д. Кондратьєв зробив докладний аналіз довгих хвиль, результати якого були відбиті у таких положеннях:

а) перед початком і на початку хвилі підвищення спостерігається звичайний прогрес у технологіях