Про це свідчать і висновки, зроблені вченими – дослідниками економічних циклів. У1925 р. М. Д. Кондратьєв спираючись на статистичний аналіз цін, показав, що світова економіка розвивається циклічно, кожний цикл продовжується 48 – 55 років. Спади у циклах корелюють із загальносвітовими депресіями. Він не давав докладного пояснення причин утворення хвиль в економічній динаміці, обмежившись тим, що вони є наслідком періодичної надмірної експансії інвестицій у промисловий капітал та розвиток виробничої інфраструктури.

У своїх працях Кондратьєв висловив ряд важливих ідей відносно механізму довгохвильових коливань господарської кон’юнктури. Зокрема він пов’язував повторюваність великих циклів з особливостями оновлення основного капіталу, вкладеного у довгострокові виробничі споруди та інші капітальні блага. При обгрунтуванні хвилеподібного характеру інвестиційного процесу, що забезпечує зміну капітальних благ та радикальну перебудову основних продуктивних сил, він спирався на закономірності руху позичкового капіталу. Згідно з таким поглядом, інтенсивне розширення капітальних вкладень у період підвищеної хвилі великого циклу неминуче призводить до стрибкоподібного збільшення попиту на кредитні ресурси, до зростання позичкового процента, що в кінцевому підсумку виснажує фінансові кошти. Внаслідок недостачі позичкового капіталу відбувається масове згортання виробництва і перехід до пониження хвилі великого циклу. Млявість інвестиційного процесу у цей період дає можливість відновити кредитні ресурси та використати їх для нового витка розширеного відтворення.

Розкриваючи ідеї М. Д. Кондратьєва, відомий австрійський економіст Й.Шумпетер у своїй праці “Ділові цикли” (1939 р.) обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань в економіці є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень.

Схематично ця ідея виглядає так: кожний значний технологічний прорив відкриває нові сфери прибуткового прикладання капіталу, внаслідок чого відбувається запровадження нової техніки і технології у виробництво. Нововведення сприяють прискореному нагромадженню капіталу, зростанню норми прибутку і загальному економічному піднесенню. Але ж у міру насичення ринку сукупним попитом скорочується, середня норма прибутку зменшується і значна частина суспільного капіталу виявляється надлишковою, тобто зайвою. Починається період до пониження хвилі великого циклу, вихід з якої можливий тільки в наслідок чергового технічного прориву. В цих умовах значна роль належить активності великого бізнесу, що є рушійною силою технічного прогресу. Його інноваційна діяльність у багатьох випадках забезпечує концентрацію і впровадження нововведень, дає поштовх переходу до нової підвищеної хвилі господарського розвитку.

Концепція довгих хвиль нововведень обґрунтовується також у дослідженнях німецького економіста Г. Менша, голландського – Я. Ван Дайна, американського – Дж. Форрестера та ін. У 1875 р. Г.Менш виявив довгі хвилі базових технічних нововведень, що дало змогу переосмислити роль нововведень у виникненні і формуванні ефекту довгих хвиль. Його концепція є прямою протилежністю пануючої сьогодні неокласичної теорії економічного зростання, відповідно до якої індивідуальна діяльність є згладженим і безперервним процесом.

Наприкінці 70-х років геолог М. К. Хубберт розробив модель життєвого циклу життєвого споживання споживчих ресурсів, на основі якої точно передбачав пік виробництва у США і спрогнозував енергетичну кризу 1973р. Дослідження Хубберта стали основою розвитку довгохвильового циклу, яка відводить роль ключового фактора природних ресурсів.

У 80-ті роки У. Ростоу пов’язав довгохвильовий цикл з періодичним дефіцитом і надлишком виробництва базових товарів. Проаналізувавши динаміку валового національного продукту та реальної заробітної плати, він зробив висновок про те, що коливання основних макроекономічних показників залежать від дії взаємозамінності основних факторів зростання: капіталу, праці, сировинних ресурсів. Він підкреслював особливу роль у генеруванні довгої хвилі виникнення нових лідируючих секторів і галузей економіки, розвиток яких може компенсувати занепад у морально застарілих галузях і секторах народного господарства.

Досвід останнього десятиріччя показує, що технологічні нововведення принципово нового типу у поєднанні з ринковим механізмом мають вирішальний вплив на економічне зростання, стимулюючи при цьому прискорене старіння традиційних галузей, що, у свою чергу, генерує довгі хвилі.

Отже сучасні дослідження довгохвильового циклу базуються на таких постулатах: В економічному розвитку існують довгохвильові цикли, що опосередковані значним впливом ринкових факторів (співвідношення попиту й пропозиції, рівнем цін на важливі товари тощо); ці цикли асоційовані з базовими технологічними нововведеннями, які є відправною точкою циклу; в кожній хвилі можна виділити як домінуючі технології, пов’язані з дією природних фактор. [7]

Прогноз циклічного розвитку економіки України в XXI столітті.

Сутність поняття „прогноз”

Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта у майбутньому. Прогноз – це пошук реалістичного й економічного виправданого рішення, це зусилля, які закладаються з метою розрахувати майбутнє. Виходячи з того, що, прогнозування поєднує в собі два елементи – передбачення і прогнозування, виділяють пошуковий і нормальний прогнози. [9]

Якщо у першому випадку описують можливі перспективи, стани, вирішення проблем майбутнього, то у другому - визначають бажаний (можливий) стан розвитку явища під впливом цілеспрямованої діяльності. Пошуковий прогноз має здебільшого теоретико-пізнавальний характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб'єктів управління. Його завдання - з'ясувати, як розвиватиметься досліджуваний об'єкт у разі збереження існуючих тенденцій.