Проте аналіз структури економічних циклів показує, що ми маємо досить просту картину послідовної зміни фаз циклу. У. К. Мітчелл, учений, що глибоко вивчав економічні цикли, а також багато інших економістів поділяють цикл на чотири фази, два з них, найважливіші, називають періодами піднесення і спаду ( кризи).

Фаза піднесення завершується і змінюється фазою спаду (кризи) на так званій верхній поворотній точці, або „вершині” (процвітання або бум). Таким же чином фаза спаду (кризи) завершується і відкриває шлях піднесенню на нижній поворотній точці, або депресії. Сьогодні основна увага приділяється не стільки розгляді процвітання чи кризи, скільки динамічним аспектом підвищення й пониження економічної активності. Кожна фаза циклу, переходить у наступну, характеризується різними економічними умовами і потребує спеціального підходу.

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги приділялося дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки.

Спочатку теорії економічних циклів розглядали кризи надвиробництва як незакономірні відхилення від нормального стану економіки, що суперечать її природі. Згодом (кінець XIX ст.) набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, відповідно до якої кризи – це результат порушення рівноваги грошового попиту й пропозиції (Р. Дж. Хаутрі, І. Фішер).

На початку XX ст. Виникли перші теорії, що пояснювали циклічні коливання економічної кон’юктури внутрішньо властивою економічній системі нестійкістю. З’явилися праці М. І. Туган-Барановського, А. Шпітхофа, Г. Капселя, що заклали основу концепції над нагромадження капіталу. Головним предметом досліджень цих економістів став рух основного капіталу, динаміка нагромадження якого становить основу економічного циклу.

Взаємодію між виробництвом предметів споживання і нагромадження залежно від життєвого циклу основних фондів уперше проаналізував А. Афта льон. Він доводив, що навіть невеликі коливання споживчого попиту можуть призвести до значних коливань інвестицій. Більш загальну версію висунув Й. Шумпетер, пов’язуючи це явище з технічним прогресом. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу.

Водночас з’явилися праці К. Векселя, котрий одним з перших пов’язав економічний цикл з наявністю процесів, що само підсилюються, виходячи з розбіжності між нормою прибутку на інвестиції, яка склалася на основі змін, у тому числі технологічних, у процесі виробництва, і ринковою нормою позичкового процента.

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження Дж. М. Кейса та його послідовників Р. Харрода, Дж. Хікса, А. Хансена та інших, в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання і інвестицій. Стійкі зв’язки між нагромадженням, споживанням і рівнем національного доходу розглядаються через залежність приросту національного доходу від приросту капітальних вкладень, і навпаки, через залежність капітальних вкладень від приросту національного доходу.

Протягом тривалого часу рекомендації для антициклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських моделях, давали позитивні наслідки, тобто сприяли розширенню сукупного попиту в періоди кризових спадів виробництва і його обмеження у періоди піднесення. Для цього використовувалася бюджетна та кредитно-грошова політика. Проте, забезпечуючи відповідне згладжування кризових явищ, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

У 70 – 80-ті роки в умовах значних темпів інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетарною теорією циклу. Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідно циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої „закладає” економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.[7]

Перший ключ до економічного циклу: капіталоутворення

Виділення Хансеном ролі будівництва дає перший ключ з’ясування причин економічного циклу. У циклі одні економічні зміни піддаються більшим коливанням, ніж інші. Так, якщо накреслимо поруч криву виробництва і криву споживання тютюнових виробів, то ледве виявимо економічний цикл на останній. Водночас на часових рядах чавуну, можна мало що побачити, крім економічного циклу. Чому? Тому що люди схильні курити однаково багато і у добрі, і у погані часи. Чавун, навпаки, є одним із інгредієнтів виробництва капітальних благ і різних товарів тривалого використання: заводського обладнання і машин, індустріального і житлового виробництва, автомобілів, пральних машин та ін.

За самою природою подібні товари тривалого користування є предметами надзвичайно нестійкого попиту. У погані часи придбання даних товарів може бути відкладене на необмежений час; у добрі часи кожен може раптово вирішити придбати потрібні товари тривалого користування, щоб запастись їх послугами на десять років. Отже, перший крок до розкриття природи економічного циклу полягає у з’ясуванні того, що в економіці сектор виробництва товарів тривалого користування або капітальних благ виявляє найбільші циклічні коливання. [8]

Причини циклічних коливань.

Кожен