По-третє, чи зміни у пропозиції грошей впливають лише на номінальні змінні чи також і на реальні? Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що гроші в розвинутій ринковій економіці є нейтральними не лише в довгостроковому, а й у короткостроковому періоді. В економіці Крузо грошей не було, і вони не могли відігравати і ній жодної ролі. У ринковій системі гроші виконують різні функції, але й тут вони не впливають на реальні змінні. Інакше кажучи, прихильники теорії реального ділового циклу виходять із того, що монетарна політика не позначається на рівнях виробництва і зайнятості.

Опоненти теорії реального ділового циклу посилаються нате, що припущення про нейтральність грошей не підтверджується на практиці. Статистика свідчить, що в розвинутій економіці зі зменшенням темпів зростання грошової маси спостерігається різне зростання безробіття, а обсяг національного виробництва зменшується.

По-четверте, як швидко змінюється для зрівноваження попиту і пропозиції? Прихильники теорії реального ділового вважають, що ціни і зарплата швидко реагують на зміни, а це забезпечує постійну рівновагу на ринках. Опоненти цієї теорії, навпаки, стверджують, що ринкова економіка дає багато прикладів негнучкості цін і заробітної плати.

Загалом більшість економістів заперечує основні положення теорії реального ділового циклу. На їхню думку, короткострокові коливання обсягів національного виробництва та зайнятості є не зміною природного рівня виробництва, а відхиленнями від даного рівня. Ці економісти поділяють кейнсіанську тезу про те, що ціни і заробітна плата повільно змінюються у відповідь на зміну економічних умов. Унаслідок цього крива AS у короткостроковому періоді є висхідною, а не вертикальною. Тому коливання сукупного попиту спричиняють коливання в обсязі виробництва і зайнятості у названому періоді.

Однак чому в короткостроковому періоді ціни є негнучкими? Прихильники неокейнсіанського підходу висловлюють щодо цього різні думки. На думку деяких із них, однією з вагомих причин повільної зміни цін в короткостроковому періоді є те, що їхня зміна передбачає певні витрати (наприклад, розсилання фірмами нових каталогів, друкування нових меню, якщо мова йде про ресторан, і т.д.). Витрати, що пов’язані зі зміною цін, як відомо, називають витратами меню. Ці витрати зумовлюють те, що зміни цін фірмами відбувається стрибкоподібно, а не поступово. Скептики вважають, що витрати меню надто незначні, щоб ними можна було пояснити глибокі спади, які періодично виникають у ринковій економіці.

Інша частина кейнсіанців уважає, що економічні коливання є наслідком невдалої координації економічної діяльності. Проблема координації може виникнути при встановлення цін і заробітної плати. Кожна з фірм ухвалює відповідне рішення з огляду на поведінку інших фірм. Наприклад, унаслідок певних збурень сукупний попит у національній економіці зменшується. Якщо фірми скоординували свої дії та знизили ціни, спаду вдалося б уникнути. Проте керівництво кожної фірми побоюється знизити ціну, бо інші фірми можуть її не знизити. Отже ціни можуть буми негнучкими просто тому, що учасники ринкового процесу очікують, що вони будуть такими, хоча в жорсткості цін ніхто не заінтересований.

Прихильники неокейнсіанського підходу вказують і на різні причини негнучкості цін. Зокрема на бюрократичне зволікання з ухваленням рішень про зміну ціни (фірми побоюються, що споживачі помилково приймуть зниження ціни за зниження якості); на мовчазні угоди (фірми погоджуються стабілізувати ціни, можливо, з поваги до споживачів); на офіційні контракти (ціни точно передбачені в угодах)4 на точки цін (певні ціни мають особливе психологічне значення, наприклад 9,99 дол.); на про циклічну еластичність (криві попиту менш еластичні з переміщенням вліво); на запаси (фірми змінюють величину запасів замість зміни ціни) тощо.

Загалом полеміка довкола проблеми економічних коливань ще далека від завершення. [6]

Довгі хвилі в економіці

Багато з факторів, які, звичайно, пом’якшують гостроту циклічних криз, у 70-ті та 80-ті роки не продемонстрували своєї ефективності. Це виявилось у тому, що циклічна криза 1973-1975 рр. не змогла розв’язати суперечностей , що нагромадились, і процес відтворення відбувався за умов посиленої руйнації основного капіталу. Безперервно збільшувались витрати від недовантаження виробничих помужностей, з’явились і такі явища, як абсолютне та відносне зростання безробіття у період піднесення. Сталося повне розладнання грошового обігу, виникло таке явище, як стагфляція –поєднання падіння із зростанням товарних цін.

Кризи 70-80-х років вийшли з-під впливу державної анти циклічної політики, саме державне регулювання опинилось в кризі. Традиційна (кейнсіанська) антикризова програма передбачала такі кризові методи боротьби з циклічним падінням, як зниження податків і дешевий кредит з мемою заохочення інвестиційної діяльності, зростання державних витрат. Поєднання інфляції та падіння позбавило державу можливості застосовувати опрацьовані методи боротьби з кожним із двох лих зокрема.

Так сталося й тому, що кризова ситуація 70-80-х років була зумовлена не лише промисловим циклом. Вона продемонструвала поєднання циклічного падіння з кризовими явищами довготривалого порядку, вичерпання традиційних факторів економічного зростання і необхідність переходу до інтенсивного типу відтворення. У цей період циклічні кризи виявилися тісно переплетеними з грошовою енергетичною, екологічною, структурною кризами.

Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.

Структурні зміни, що відбуваються в економіці, мають закономірний характер. Їх нагромадження відбувається відповідно до якісних змін продуктивних сил, які на певному етапі приводять до змін у технологічному способі виробництва.