сукупне число висновків, спостережень, з яких: число випадків
погіршення; відсоток випадків погіршення.

В Україні на основі методики Програми розвитку ООН була розроблена власна методика. Перші спроби здійснили О. Власюк та С. Пирожков [20, с. 13]. Надалі їх ідеї розвивав колектив фахівців з Ради з вивчення продуктивних сил НАН України та Держкомстату України [11, с. 3]. Розроблена методика максимально адаптована до національних умов. Вона включає 9 блоків: стан і охорона здоров'я населення, фінансування людського розвитку, рівень освіти населення, екологічна ситуація, демографічний розвиток, розвиток ринку праці, соціальне становище, матеріальний добробут населення, умови проживання населення [36, с. 32].

Необхідно також відзначити, що основним підґрунтям держави : розвинутою ринковою економікою є „середній клас". Так, його питома вагг становить в Україні 28 %, Росії 33 %, США і Великобританії - 52 % Німеччині (Західна частина) - 71 %, в середньому у 17 країнах Європи і Північної Америки - 59 % [20, с. 15].

При цьому відповідно до міжнародних методик для виділення середнього прошарку застосовуються такі показники:

При цьому середнім класом за соціальним статусом виступає молода, освічена, професійно підготовлена, мобільна, добре адаптована до умов ринку частина активного населення країни, яка проживає переважно у великих містах. „Середній клас" є неоднорідним за професійним складом. До нього належать малі та середні представники бізнесу, так звані „білі комірці" - державні чиновники середньої ланки, старші офіцери армії і „силових" структур, висококваліфіковані, соціально затребувані управлінці, спеціалісти технічного і гуманітарного профілю, які працюють в рівній мірі на ефективних приватних і державних підприємствах і в організаціях.

Економічні кризи, недоліки в регулюванні кредитно-фінансових відносин призводять до того, що в окремої частини господарників і службовців, які представляють „середній клас" виникає спокуса змінити або зміцнити свій соціальний статус за рахунок використання прихованих практик. Вони здійснюють цілеспрямовану діяльність на отримання прибутку будь-яким шляхом, прихованим від офіційної влади, скоюючи при цьому економічні злочини.

Таким чином, невідповідність ідеї вільного підприємництва адекватним заходам соціального контролю і відповідальності породжує у суб'єктів підприємницької діяльності впевненість у вседозволеності, провокує на антисоціальні засоби вирішення економічних проблем.

2. Організаційно-управлінські обставини економічної злочинності

До організаційно-управлінських факторів ми відносимо всі ті суперечності, що склалися на сучасному етапі в управлінні економікою з боку державних структур.

Так, відповідні державні органи, зіткнувшись з наростаючими економічними проблемами, досить часто проводять лише косметичну перебудову структури управління економікою. Це призводить до поглиблення економічних проблем, витрати контролю над динамікою соціально-економічних процесів, що може стати причиною інфляції, дефіцитів державного бюджету, обвального зростання цін.

В таких умовах фактично безконтрольно діють керівники і службові особи управлінських і господарських структур, в розпорядженні яких знаходяться державне майно, сировина, трудові, матеріальні та фінансові ресурси, готова продукція, що вільно реалізуються ними через різноманітні комерційні структури. Феодально-бюрократичний статус керівника державного сектору економіки призводить до створення корумпованих кланів, де корпоративні інтереси переважають над інтересами держави, призводить до хабарництва. Все це підриває віру населення в законність, довіру до діяльності органів влади, управління як в центрі, так і на місцях, породжує стійкий правовий нігілізм, який є одним з основних криміногенних факторів.

Але необхідно також звернути увагу на те, що як невтручання держави в економічне життя, так і тотальне державне регулювання економіки має негативні наслідки. Так, якщо держава не втручається в економічне життя, перекладає його регулювання на ринкові механізми, це призводить до криз, безробіття, соціальних і політичних заворушень. А тотальне державне регулювання призводить до недовиробництва, обвального дефіциту, інфляцій.

Отже, організаційно-управлінські фактори економічної злочинності виступають одним із найбільш криміногенних факторів, які поряд із соціально-економічними призводять до дезорганізації економічних відносин та виникнення і розвитку економічної злочинності.

3. Правові фактори економічної злочинності

Недоліки законодавчого регулювання економічних відносин викликають парадоксальну ситуацію, при якій законодавча база замість того, щоб створювати надійне правове поле і забезпечувати додержання режиму законності у сфері економічних відносин, стала одним із факторів, які дестабілізують цей процес. Це в першу чергу стосується тих законів і підзаконних нормативно-правових актів у сфері регулювання економічних відносин, які мають декларативний, абстрактний характер і, як наслідок, не можуть бути надійною перешкодою на шляху зростання економічної злочинності.

Крім того, негативними факторами, які сприяють зростанню правового нігілізму серед господарюючих суб'єктів, чиновників державного апарату та окремих громадян, є суперечливість, внутрішня неузгодженість, безсистемність, невідпрацьованість механізмів реалізації нормативно-правових актів. Досить часто неузгодженими між собою є окремі закони та підзаконні нормативно-правові акти. У багатьох з них відсутня чітка регламентація дій службових осіб та їх відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків.

Все це дає можливість економічним злочинцям лавірувати між протилежними положеннями законодавчих актів, використовувати на своє благо прогалини законодавства, а корумпована частина чиновництва сприяє цьому.

Крім того, поширенню економічної злочинності сприяють низький рівень правової та економічної культури населення, відсутність критичного ставлення до реклами, зовнішньої атрибутики.

Умовами поширення економічної злочинності є недоліки в діяльності місцевих органів влади і недостатній рівень боротьби з ними правоохоронних органів.

Так, основними недоліками діяльності правоохоронних органів є: