що відокремлюють і фіксують ті чи інші види діяльності, в яких можуть виявлятися корисливі злочинні інтереси. Крім того, всі законодавчі акти потребують відповідного синхронного узгодження в кримінальному праві. Адже нечітко сформульовані законодавцями терміни і поняття дають можливість їх різнобічної юридичної інтерпретації. Необхідно також чітко визначити юридичними нормами політичну і публічно-правову діяльність представників органів влади, щоб не допустити їхній вплив на подальшу криміналізацію економіки.
Крім того, у правотворчій діяльності доцільною є кримінологічна експертиза законопроектів.
Що ж до проблеми боротьби з відмиванням "брудних" грошей, то її можливо здійснювати лише у тих країнах, де є законодавство, що визначає цей вид діяльності кримінально караним злочином. Подібне законодавство у більшості країн з'явилося в основному в останнє десятиліття. Відсутність законів істотно ускладнює боротьбу із зазначеним явищем не тільки в тих державах, де вони не прийняті, айв усьому світі через те, що національні банківські системи стають усе більш інтегрованими, відсутність ефективного контролю в окремих країнах є проблемою для світового співтовариства. Однак слід зазначити, що, навіть, там, де існують закони й органи, які займаються боротьбою з відмиванням грошей, цю злочинну діяльність дуже важко доказати.
Отже, економічна злочинність є одним з видів сучасної злочинності, який, на відміну від традиційної (проти власності, особи), за аналогією зі зброєю є масовим видом кримінального ураження економіки. Протидія їй вимагає принципово нових засобів правового, організаційного, процесуального, технічного, кадрового забезпечення.