У період так званої перебудови та пострадянський період у засобах масової інформації з"явилося багато матеріалів, які свідчили про корупційну поведінку керівників КПРС, вищих посадових осіб СРСР та союзних республік.

Що стосується поширення корупції як в СРСР так і інших країнах соцтабору, так і безпосередньо в радянській Україні, то цікавою є точка зору людини, яку не можна запідозрити в намаганні огульно очорнити радянську дійсність - відомого вченого-економіста, публіциста і політичного діяча В.К.Врублевського, який майже два десятиліття був помічником першого секретаря ЦК Комуністичної партії України В.В.Щербицького, обирався членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради Української РСР. Характеризуючи період „правління" Радянським Союзом Л.І.Брежнєвим, В.К.Врублевський зазначає, що „в країні посилювались безгосподарність, безвідповідальність, панувала атмосфера вседозволеності. Все більш відкритою і нахабною ставала корупція, зловживання владою. Розкрадання і злодійство стало звичним явищем."

Західні фахівці вважають, що корупція в Радянському Союзі була „поміркованою і добре організованою, але все ж вона не мала такого розмаху, такого рівня, а головне таких явно виражених і масових форм, як зараз це присутнє в пострадянських республіках, у тому числі в Україні.

Існуючи в досить широких масштабах, корупція в той час все ж не могла набрати достатньої сили для суперництва з правоохоронною системою держави. Цьому насамперед перешкоджала тоталітарна система, яка, як відомо, не терпить конкуренції ні в чому, у туму числі і в сфері злочинності. Існували корумповані зв"язки лідерів кримінального середовища з представниками партійних і державних органів, які були глибоко законспіровані. Внаслідок існуючої тоді системи соціального і політичного життя легалізувати доходи, нажиті злочинним шляхом, у тому числі і шляхом одержання хабарів, розкрадання державного або колективного майна, було непросто.

Водночас, слід зазначити, що основа нинішньої корупції була закладена якраз у радянський період. Як констатує відомий юрист, державний і політичний діяч С.П.Головатий, головним джерелом корупції в системі влади є державний апарат, що залишився майже незмінним з радянських часів.

За допомогою історичного аналізу можна виявити первинні причини корупції, її коріння та побудувати систему протидії їй.

На думку С.Омельченка, розвиток корупції як суспільного явища в історії людства можна розділити на три великі етапи:

1) закладання підвалин корупційної поведінки. Це період формування людської свідомості до виникнення держави;

2) виникнення і розвиток корупції у зв"язку з формуванням системи самоорганізації суспільства у вигляді інституту держави;

3) набуття корупцією рис, які створюють загрозу інтересам держави, що, в свою чергу спонукає суспільство визнати корупцію вкрай негативним та руйнівним явищем і впроваджувати заходи щодо її протидії.

Перший етап характеризується тим, що головну роль у ньому відіграють технічні особливості розуму людини. З точки зору виникнення базису для корупційної поведінки, важливим є той факт, що в первісному суспільстві, де всі члени общини рівні, з"являється наділена людськими рисами влада доироди. Звичайне прагнення до самозбереження спонукає людей шукати засоби, які б забезпечили „сприятливе ставлення" невідомих сил до них. Подібні традиції і склали первинні технічні засади формування такої моделі поведінки, яка в умовах існування держави розглядається як корупційна.

Другий етап розвитку корупції - етап виникнення держави - являє собою період, коли корупція сформувалася як явище. Адже виникнення та існування корупції в такому вигляді, як вона існує зараз, пов"язане саме з інститутом держави.

Третій етап розвитку корупції -формування підґрунтя для регулювання відносин, що виникають у сфері діяльності апарату держави, а саме для нейтралізації негативного впливу корупції на суспільний спокій та державну безпеку. Цей етап характеризується тим, що корупція, породжена державою, починає складати загрозу для держави і суспільства та зустрічає протидію з боку держави. Дуже ефективним засобом впливу на корупцію стає правове регулювання відповідних відносин. За допомогою права держава в змозі порівняно швидко реагувати на небезпечні прояви корупції та нормувати розвиток суспільних відносин з метою пригнічення обсягів зростання цього небезпечного явища.

Отже, проаналізувавши динаміку зародження та історичного розвитку корупції, можна зробити такі висновки. |

По-перше, коріння корупційної поведінки, а отже, і корупція взагалі, мають технічну природу. Це означає, що повне вирішення корупції просто неможливе,

По-друге, корупція як суспільно -небезпечне явище сформувалася у зв"язку з виникненням інституту держави і може існувати лише в умовах існування держави. А це також дає підстави для сумнівів щодо можливості подолання корупції в умовах сучасних систем організації суспільства. Тому держава як основний регулятор суспільних відносин врешті-решт стикається з необхідністю постійної протидії корупції.( 7 )

Сучасного значення термін „корупція" набув у Європі в 15 -16 ст.ст. і був нормативно закріплений в міжнародній резолюції „Практичні методи боротьби з корупцією", підготовленій секретаріатом 8 Конгресу ООН про попередження злочинності і ставлення до правопорушників. У резолюції „Корупція в державному управлінні" відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації мають загальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі.

В міжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все треба мати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж. Пундей, „ не є інфекцією, яку раптом може „підхопити" здорове суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була повністю вільна від