Багато науковців вважають, що навряд чи можливо дати єдине, вичерпне визначення поняття „корупція", яке б точно розрізняло корупційні явища від таких, що не є корупційними в усіх випадках.

У довіднику ООН про міжнародну боротьбу з корупцією зазначено: „корупція - це зловживання державною владою для одержання вигоди з особистою метою."

Міжамериканська Конвенція проти корупції, яку прийнято 29.03. 1996 року на третій пленарній сесії Організації американських держав, визначає корупцію:

- як спробу отримання прямо або побічно урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, будь-яких предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої як подарунок, послуга, обіцянка, перевага для себе або іншої особи чи організації в обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;

- як пропозицію або надання прямо чи побічно такої користі;

- будь-які акти чи бездіяльність під час виконання своїх обов'язків урядовим чиновником чи особою, котра здійснює публічні функції, з метою незаконного отримання прибутку для себе або третьої сторони.

Доктор Сар Дж. Пундей визначає корупцію як зловживання державною владою, посадою або авторитетом заради приватного блага.

Дещо по-іншому бачать цю проблему вчені-юристи. М.Тихомиров, наприклад, пропонує розглядати корупцію як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, використання посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення.

Деякі автори розглядають корупцію лише як підкуп і продажність посадових осіб. П.Панченко, наприклад, обмежує корупцію рамками систематичного скоювання організованого хабарництва. А такі автори, як В.Лукомський та В.Комісаров, вважають принципово неправильним ототожнення корупції з одержанням хабара, хоча саме хабар був першою формою прояву корупції.

Із свого боку Г.Аврек і В.Овчинський розглядають корупцію як форму службового зловживання, в якому завжди наявна пряма чи завуальована корисливість. Корупція розглядається ними як „складне соціально-правове явище, пов"язане з підкупом осіб, які перебувають на державній або громадській службі, з одержанням ними додаткових доходів, благ і переваг за вчинення умисних дій або бездіяльність (у тому числі в інтересах третіх осіб ) всупереч інтересам держави і суспільства."

О.Гуров, О.Філімонов, вважають корупцію однією з обов"язкових ознак організованої злочинності, зазначаючи, що в ряді випадків організована злочинність і корупція пов"язані настільки тісно, що це дає підстави вченим виділяти корупцію як одну з ознак організованої злочинності.

Такого ж погляду дотримується й А.Волобуєв.Він зазначає, що поняття корупції зовсім не є синонімом поняття „хабарництво", оскільки при хабарництві посадова особа, котра вчиняє злочин, залишається членом конкретної державної чи громадської системи, а при корумпуванні, регулярно отримуючи матеріальну винагороду від злочинів, вона включається в систему організованої злочинності, що не дає їй можливості в односторонньому порядку відмовитись від прийняття на себе відповідної ролі,

В ст.1 Закону України „Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 року сказано, що під корупцією в Україні розуміється діяльність осіб уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне

використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, пільг, послуг або інших переваг.

Верховний Суд України вважає, що визначення в даному законі поняття корупції є невдалим, оскільки тут воно штучно звужено, зводиться лише до хабарництва і корисливих зловживань осіб, уповноважених на виконання функцій держави. У проведеному Верховним Судом України узагальненні практики розгляду судами справ про корупційні діяння, корупція визначається я|( суспільно небезпечна діяльність, спрямована на порушення встановленого законом порядку функціонування державних структур та їхнього апарату. Вона підриває авторитет держави та її апарату, дискредитує їхню діяльність.

М.Мельник вважає корупцію за багато аспектне соціально-економічне, політичне, правове та моральне явище, що складається з цілого комплексу протиправних дій і неетичних вчинків.

Підсумовуючи ці та інші погляди на поняття корупції, можна дійти висновку, що вона становить не конкретне суспільно небезпечне діяння, як це властиво будь-якому складові злочину, а може проявлятися в різних формах -кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних та інших.

У своєму соціальному розвитку Україна досягла стану, коли корупція стала невід"ємним атрибутом державного управління, його системним елементом. Така ситуація значною мірою стала можливою через відсутність політичної та економічної стратегії формування нового суспільного ладу , здійснення позитивних перетворень у діяльності управлінського апарату, наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського та іншого службово-обслуговуючого апарату з необгрунтовано широкими повноваженнями, зокрема, розпорядчо-дозвільного характеру, переускладненим .забю-рократизованим та неконтрольованим порядком задоволення нагальних потреб населення.

2) ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Корумпування суспільних відносин обумовлює необхідність здійснення діяльності, спрямованої на те, щоб перешкодити цьому процесу. Цей вид діяльності в сфері соціального управління має свою специфіку щодо об"єкта, мети, завдань, напрямів та суб"єктів її здійснення.

У широкому розумінні протидія корупції - це будь-яка діяльність у сфері

соціального управління, що спрямована на зменшення можливостей корумпування суспільних відносин, забезпечення верховенства права, реалізацію інших принципів права, сприяння розвитку демократичного суспільства та утвердження правової держави.

У вузькому розумінні протидія корупції - це система заходів політичного,
правового, організаційно-управлінського, ідеологічного та іншого характеру,
спрямована на зменшення її обсягів, зміну корупційних проявів, обмеження
впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів,
усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь,
виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб,
винних у вчиненні корупційних правопорушень до юридичної
відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і
юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Стратегічним