Серед ознак економічної злочинності Г. Кайзер називає зловживання довірою, значну шкоду, залежність від господарської та соціальної структури.

Однак таке визначення піддалося значній критиці з боку іншої групи дослідників (серед них можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської

8

злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів також слід згадати головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, який аналізував явище, яке називав уже не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити передусім злочини, які мають за прямий мотив економічну вигоду [69;67]. Крім того, він вказував на такі ознаки економічної злочинності, як систематичність, триваючий характер і здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої вішикають злочинні діяння. Саме праці цього вченого значною мірою заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Радянські дослідники застосовували різні терміни (наприклад, -" злочини У сфері економіки", "економічна злочинність", "злочини економічного характеру "). При цьому до складу названих явищ переважна більшість учених відносила загальні господарські злочини (в тому числі екологічні)[61;67], злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування, господарські злочини як прояв паразитизму та засіб отримання і приховування нетрудових доходів, транспортні злочини посадові злочини, та, за певних умов, деякі злочини проти держави, військові та інші злочини, що вчиняються з корисливих мотивів.

На думку інших учених, таке розширення меж економічної злочинності є невиправданим, а тому слід розрізняти:

1) злочини у сфері економіки - переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах;

- 2) економічну злочинність - господарські злочини та розкрадання: -3) злочини економічного характеру — інші діяння, що пов'язані із спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди [67;67].

Проте нерідко поняття «економічні злочини» і «злочини у сфері економіки" розглядаються як тотожні. Так, О. Яковдсв зазначає, що економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво)— не

9

злочини корисливі, майнові і разом з тим це злочини у сфері економіки. Він визначає економічну злочинність як сукупність корисливих посягань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов'язані з цими позиціямих [79;68].

О. Литвак зазначає, що, наприклад, такі склади злочинів, як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагання, «не варто вважати економічними порушеннями», що «названі злочини можна розглядати як економічні, якщо вони мають на мсті усунути або послабити конкурента або обумовлені іншими, специфічними для цієї категорії правопорушників, розуміннями". Цей автор пропонує таке визначення: економічна злочинність — це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчиняються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи» [59;67].

Отже, у вітчизняній науці не вироблено єдиної думки щодо того, які злочини та за якими критеріями слід вважати складовими економічної злочинності.

Що стосується сучасних російських учених, то вони переважно визначають економічну злочинність (чи злочинність у сфері економіки, оскільки вони також не розрізняють ці поняття) як складову частину ко-рисливої злочинності. Корисливу злочинність вони розглядають як сукупність посягаючих на сферу економіки кримінально карних діянь та осіб, що обумовлені усвідомленим прагненням останніх до отримання протиправної майнової вигоди [55;66].

Серед корисливих злочинів виділяють такі:

I) проти власності;

А. Долгова визначає економічну злочинність як складну сукупність кількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом, до

10

яких відносяться: розкрадання, незаконні угоди з валютними цінностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей та цінних паперів, приховування доходів від оподаткування, обман споживачів, приховування коштів в іноземній валюті, незаконне підприємництво у торгівлі, контрабанда, випуск, продаж товарів, що не відповідають вимогам безпеки, та інші злочини [59;67].

Серед ознак економічної злочинності А. Долгова називає високу латентність, тісний зв'язок з організованою злочинністю, корисливу мотивацію та стійкі негативні тенденції.

Заслуговує на увагу й перелік ознак економічної злочинності, запропонований Є. Дементьєвою на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури. На її думку, кримінально карані діяння у сфері економічної діяльності здійснюються в процесі професійної діяльності, в межах та під прикриттям законної економічної діяльності мають корисливий характер, характеризуються триваючим систематичним розвитком, заподіюють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян, вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства[43;65]. Слід погодитися з російськими авторами в частині визначення економічної злочинності як складової корисливої злочинності, що дає змогу не відносити до економічної злочинності весь масив злочинів, які характеризуються корисливою мотивацією.

Вважаємо за доцільне для визначення цього виду злочинності рівнозначно застосовувати такі поняття, як "економічна злочинність " і "злочини у сфері економіки", маючи на увазі, що ці явища є однаковими за змістом.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що притаманними економічній злочинності ознаками є те, що вона:

11

5) характеризується високою латентністю, що зумовлено як
природною латентністю, так і значними складнощами