У ряді міжнародно-правових документів, присвячених проблематиці відмивання, міститься однозначна рекомендація фінансово-кредитним установам не відкривати анонімні рахунки.

Швейцарський науковець П. Бернасконі, крім неефективної діяльності органів юстиції, виділяє такі сприятливі умови, характерні для країн, в яких відбувається відмивання грошей: відсутність бухгалтерського обліку для банків, анонімні банківські рахунки, відсутність обов'язку ідентифікації клієнта [48;66]. Вказівка скасувати анонімні банківські рахунки і застосовувати правило «знай свого клієнта» міститься у матеріалах

Міжнародної конференції з проблем боротьби з відмиванням злочинних доходів (м. Курмайор (Італія), 18-20 червня 1994 р.). А у рекомендаціях РАТР зазначається, що фінансові установи не повинні вести анонімні рахунки або рахунки, відкриті на явно фіктивні прізвища.

Відповідно до указу Президента України від 21 липня 1998 р. «Про деякі питання захисту банківської таємниці», прийнятого у зв'язку з ратифікацією Конвенції РЄ 1990 р.. банкам було заборонено відкривати анонімні валютні рахунки фізичним особам (резидентам і нерезидентам) і здійснювати за такими рахунками банківські операції, за винятком їх закриття або трансформації в інші рахунки. Постановою Правління НБУ від 9 листопада 1998 р. № 469 було затверджено Інструкцію про порядок відкриття та функціонування кодованих рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті та національній валюті України. Правовий режим функціонування цих рахунків дозволяв враховувати інтереси їх власників у плані обмеження кола осіб, які володіють інформацією про такі рахунки, але одночасно надавав можливість правоохоронним органам у разі необхідності ідентифікувати особу власника рахунка. Однак 3 лютого 2001 р. прийнято указ Президента України № 70/2001 «Про визнання таким, що втратив чинність указу Президента від 21 липня 1998 р. № 805», а Інструкція, присвячена кодованим банківським рахункам, втратила чинність на підставі постанови НБУ від 6 березня 2001 р. № 95. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції Закону від 6 лютого 2003 р.) фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки [70;67].

Положення законодавства України в частині покладення на банки та деякі інші установи обов'язку здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів і повідомляти у встановленому порядку про певні фінансові операції враховують відповідний зарубіжний досвід.

Так, § 11, прийнятого 25 жовтня 1993 р. Закону ФРН «Про встановлення прибутків від тяжких злочинів», який зазвичай називають Законом про відмивання грошей, зобов'язує фінансово-кредитні інституції повідомляти в органи кримінального переслідування про фінансову угоду, стосовно якої є підозри в тому, що джерелом походження коштів та інших майнових цінностей є злочин, вказаний у § 261 КК, і що угода у разі її здійснення слугуватиме відмиванню коштів. Обов'язок інформувати про конкретні підозри відмивання грошей підкріплюється штрафними санкціями [63;67].

Федеральне законодавство США зобов'язує банки, брокерські контори, казино, пункти обміну валюти та інші фінансово-кредитні установи за спеціально встановленими формами звітності повідомляти у Службу внутрішніх державних доходів Міністерства фінансів країни про будь-який платіж або переказ на суму, що перевищує 10 тис. доларів, а також про підозрілі фінансові операції. До останніх належать, зокрема: незвично великі внески готівкою від клієнтів, розрахунки яких раніше здійснювались у безготівковій формі; грошові депозити, які складають дещо менше, ніж 10 тис, доларів; безготівкові розрахунки сумами, які були внесені готівкою у цей же або попередній день; отримання великих сум готівкою з рахунків, на які кошти надійшли нещодавно із-за кордону; обмін банкнот низьких номіналів на більш високі; купівля і "зберігання у банківському сейфі акцій, вартість яких явно не відповідає майновому стану клієнта; позичково -депозитні операції з філіями банків та іншими фінансовими установами, які розташовані в країнах, відомих як виробники наркотиків або території яких використовуються для транзиту наркотиків; придбання великого пакету акцій за готівку; накопичення на рахунках значних коштів, які не відповідають обсягам легального бізнесу клієнта, з наступним перерахуванням цих коштів на рахунки за кордоном; несподіване погашення клієнтом сумнівних або прострочених боргів. За порушення вимог про звітність працівники фінансових установ притягуються до різних идів юридичної відповідальності, у тому числі до кримінальної [57;66].

У ст. 7 Федерального закону Росії «Про протидію легалізації
(відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» вказується на те, що
організації, які здійснюють операції з грошовими коштами та іншим
майном, повинні подавати в уповноважений орган інформацію про операції,
які підлягають обов'язковому контролю (перелік таких операцій наводиться
у ст. 6 Федерального закону). Ці організації також мають документально
фіксувати інформацію у наступних випадках: заплутаний або незвичний ха-
рактер угоди, яка не має очевидного економічного змісту або очевидної
законної мети; невідповідність угоди цілям діяльності організації, її
установчим документам; виявлення неодноразового вчинення операцій або
угод, характер яких дає підстави вважати,