Сучасний фінансовий ринок є складним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін «фінансовий ринок» мають на увазі цілісну систему окремих ринків, на яких урівноважується попит на фінансові ресурси і їх пропозиція. Оскільки саме фінансові ресурси є тим «товаром», який обертається на фінансових ринках, в економічній літературі як синонім словосполучення «фінансовий ринок» іноді використовується термін «ринок фінансових ресурсів».

Втім, таке визначення є недостатньо повним, оскільки фінансовий ринок – це також сфера надання фінансових послуг. Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг – об'єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг включає не фінансові корпорації типу «General Motors», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Отже, структуру фінансового ринку можна уявити як інтегроване утворення, основними складовими якого є ринок позикових коштів та ринок інструментів власності. Для зображення структури фінансового ринку зручно скористатися схемою, наведеною в Додатку 3.

Фінансові посередники, як правило, опосередковують пропозицію фінансових ресурсів з боку первинних донорів (або інвесторів) та пропозицію фінансових активів, здебільшого виражених у формі цінних паперів, з боку реципієнтів (емітентів цінних паперів).

Цей сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється зустрічний рух грошових коштів і цінних паперів, називають ринком цінних паперів або фондовим ринком.

Яким чином співвідносяться основні складові фінансового ринку (ринок позикових коштів та ринок інструментів власності) з ринком цінних паперів? Для відповіді дамо коротку характеристику складовим фінансового ринку.

Ринок позикових коштів є тим механізмом, у рамках якого встановлюються взаємовідносини між різноманітними особами, одні з яких мають потребу у фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати, як правило, на певний термін за фіксовану плату.

За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. Водночас ринок позикових коштів – це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому залучення коштів у рамках ринку позикових коштів можливе:* 

шляхом укладання кредитної угоди (наприклад, між підприємством і кредитним інститутом);* 

через випуск та розміщення боргових інструментів (такі операції, як правило, опосередковуються інвестиційними та аналогічними організаціями, які є професійними учасниками фондового ринку).

Відповідно, ринок позикових коштів поділяється на кредитний ринок (у складі якого виділяють ринок прямих кредитів і міжбанківський ринок) та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, у рамках якої руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, входить до складу ринку цінних паперів.

Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на корпоративні права.

Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично цілком агрегований у ринко цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів (а саме – ринок інструментів позики) та практично цілком ринок інструментів власності.

Розвиток економіки в останні десятиліття супроводжується якісними змінами структури фінансового ринку, його ускладненням. Наповненням новими інструментами, інститутами та послугами. Зокрема, дедалі більшого значення набуває така його складова як ринок похідних цінних паперів або деривативів, яка є третім суттєвим елементом ринку цінних паперів.

Поданий в Додатку 3 схематичний зріз фінансового ринку характеризує його агреговану структуру. Кожна зі складових може бути сегментована по окремих сегментах. Наприклад, той самий ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, у свою чергу ринок державних цінних паперів – на ринок загальнодержавних і муніципальних паперів тощо.

Крім наведеної вище сегментації ринку цінних паперів, що здійснена за категоріями фінансових інструментів, які на ньому обертаються, важливим з погляду його характеристики як елемента фінансової середи є поділ цього ринку на первинний і вторинний, організований та неорганізований, а також за іншими ознаками (строками випуску фондових інструментів, категоріями емітентів, територіальним поширенням тощо).

1.4. Класифікація фінансових посередників

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: * 

банки; * 

небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи: * 

депозитні інституції; * 

договірні ощадні інституції; * 

інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на: * 

банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; * 

небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. В Додатку 4 показаний розподіл фінансових посередників за функціональною класифікацією. Проте, їх можна розділити й за іншими ознаками:

1. За юридичним статусом фінансові посередники діляться на юридичних і фізичних осіб.

2. За територіальною ознакою бувають місцеві,