Неважко зв'язати індекс цін і темп інфляції. Під темпом інфляції h розуміють відносний приріст цін за період (звичайно він вимірюється у відсотках):

, (2.12)

де - індекс цін.

Інфляція є ланцюговим процесом. Отже, індекс цін за декілька періодів рівний добутку ланцюгових індексів цін:

, (2.13)

де - темп інфляції в періоді t.

Нехай тепер мова йде про майбутнє. Якщо h – постійний очікуваний (або прогнозований) темп інфляції за один період, то за п таких періодів отримаємо:

(2.14).

Грубою помилкою, яка, нажаль, зустрічається у вітчизняній практиці, є сумування темпів інфляції окремих періодів для одержання узагальнюючого показника інфляції за весь термін. Що, відмітимо, суттєво занижує величину одержаного показника.

Постійний темп інфляції на рівні 5% на місяць призводить до зростання цін за рік у розмірі 1,0512 = 1,796.

Таким чином, дійсний річний темп інфляції рівний 79,6%, а не 60% як при сумуванні.

Продовжимо приклад. Нехай прирости цін за 3 місяці склали : 1,5;1,2; та 0,5%.

Індекс цін за три місяці рівний 1,015*1,012*1,005 = 1,0323.

Темп інфляції за три місяці – 3,23%.

Повернемось до проблеми знецінення грошей при їх нарощенні. Якщо нарощення відбувається за простою ставкою, то нарощена сума з урахуванням купівельної спроможності рівна:

(2.15).

Як бачимо, збільшення нарощеної суми з урахуванням її інфляційного знецінення має місце лише коли.

На суму 1,5 млн. грн. на протязі трьох місяців нараховуються прості відсотки за ставкою 28% річних, нарощена сума, отже, рівна 1,605 млн. грн.. Щомісячна інфляція характеризується темпами 2,5; 2,0 і 1,8%.

Індекс цін рівний 1,025*1,02*1,018 = 1,06432.

З урахуванням знецінення нарощена сума складе:

1,605/1,06432 = 1,508 млн. грн..

Звернемось тепер до нарощення за складними відсотками. Нарощена сума з урахуванням інфляційного знецінення знаходиться як:

(2.16).

Очевидно, що при нарахуванні простих відсотків ставка, яка компенсує вплив інфляції, відповідає величині:

(2.17).

Ставку, що перевищує критичне значення іґ (при нарахуванні складних відсотків іґ = h), називають позитивною ставкою відсотку.

Власники коштів, звісно, не можуть змиритись із їх інфляційним знеціненням і здійснюють різні спроби компенсації втрат.

Найбільш розповсюдженим є коригування ставки відсотку, за яким відбувається нарощення, тобто збільшення ставки на величину так званої інфляційної премії. Підсумкову величину можна назвати брутто-ставкою.

3. Банк як суб'єкт фінансового посередництва

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Така одностайність базується на двох їхніх функціональних особливостях: по-перше, банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. По-друге, банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих фінансових операціях. Тому дослідженню діяльності комерційного банку як фінансового посередника доцільно присвятити окремий розділ курсової роботи.

3.1. Роль банківської системи у сфері фінансових послуг

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Під терміном «банк» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості.

Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи: * 

однорівнева банківська система;* 

дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур. Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в Україні закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає: Верхній рівень – Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою. Нижній рівень – мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи:* 

емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків";* 

кредитно-розрахункове обслуговування держави;* 

реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна – зумовлена