У Київській Русі значного розвитку досягли художні ремесла у Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах.

В ХІХ ст. в Україні створювалися ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури.

Звичайно, промисли поділяють за ступенем художньо-творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважає виробничо-реміснича майстерність. Це не розписаний гончарний посуд, інші речі утилітарного призначення. Друга група – ремесла, в яких творчий і виробничий процеси займають приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка тощо. Третя група – промисли, в яких творчий процес відіграє головну, вирішальну роль: декоративний посуд, виготовлення мистецький сувенірних виробів, настінні художні розписи (мальовки) тощо.

Отже, народні художні промисли – це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Під декоративно-ужитковим мистецтвом розуміємо галузь художньої творчості, яка формує естетично-художнє середовище в побуті людини. До декоративно-ужиткового мистецтва відносимо предмети побуту: меблі, тканини, кераміку, фарфор, художнє різьблення, декоративний розпис, вишивку, вибійку, художнє литво, карбування тощо.

Ремесло – це дрібне виробництво ужиткових та мистецький товарів, основою якого є переважно ручна техніка без виробничого розподілу праці. Технологічні навички в народних ремеслах, як правило, передавалися від батька до сина з покоління в покоління. Тому часто саме в народному мистецтві збережені найдавніші традиції, художні стилі, віками нагромаджений ремісничий і художній досвід. Народне мистецтво протягом багатьох віків живило національну культуру, давало наснагу професійним митцям.

Розподіл між домашніми ремеслами і художніми промислами досить умовний, якщо гончарство належить до промислів, то вишивка, ткацтво можуть бути як хатніми ремеслами, так і промисловими (тобто виготовлятися спеціально на продаж).

Говорячи про народність художніх ремесел, водночас не слід забувати про роль окремих творчих індивідуальностей, талановитих майстрів, які часто й формують традиції того чи іншого промислу. Хоча в цілому художнє обличчя промислу визначається спільними стильовими особливостями, характерними для певного регіону чи осередку. Тому для “традиційних промислів природною є відсутність “авторського права” на стильові та сюжетно-тематичні новації (вони стають надбанням всього колективу); вироби створюються саме на продаж, безпосередньо – з рук у руки, або через посередництво художніх салонів...”

Така суперечність між колективним та індивідуальним іноді призводить до занепаду промислу. Вихід бачиться такий: як підтримка традиційних народних промислів, так і сприяння творчим особистостям, котрі працюють в народному руслі. Адже саме вони творчо розвивають той чи інший вид мистецтва і це цілком закономірно. Більша біда, напевно, в тому, що народне мистецтво поставлене на промислову основу, тиражує вироби далеко не кращої художньої якості, тим самим спрощуючи мистецькі смаки покупця, а іноді просто викликаючи байдужість до народного мистецтва.

Народні художні промисли – явище характерне майже для всіх областей України. Найбільшої ж популярності в ХХ ст. досягли такі художні центри, як Опішна, Решетилівка на Полтавщині; Ічня, Дігтярі на Чернігівщині; Петриківка на Дніпропетровщині; Кролевець на Сумщині; Бубнівка, Уламбівка на Вінниччині; Яворів та Пістинь на Івано-Франківщині; Вінниця в Чернівецькій області та ряд інших.

Народне образотворче мистецтво та архітектура.

Мистецтво відображення людиною навколишнього світу, як відомо, виникло на ранньому етапі людської історії, звичайно, і наш народ мав своїх попередників, які створювали мистецькі вироби ще в період пізнього палеоліту, 25-15 тисяч років тому.

У палеолітичних стоянках давніх мисливців археологи знаходять вироби з кісток мамонта, статуетки жінок, птахів, тварин, деякі з них прикрашені геометричними орнаментами. Такі предмети знайдено в Києві (Кирилівська стоянка), у Мезині (або Мізині на Десні), поблизу Новогород-Сіверського, на Дністрі та в інших місцях України. Деякі із знайдених речей розмальовувалися фарбою червоного кольору, яка добре збереглася. Зображення тварин у печерах, гротах Кам’яної Могили поблизу Мелітополя свідчать про мисливські заняття, скотарство, рибальство, землеробство (малюнок биків, запряжених у гарбу, рибальські сіті). У зображеннях Кам’яної Могили відтворено кілька етапів розвитку мистецтва від неоліту до епохи бронзи.

Культура трипільських племен найширше представлена виробами розписної кераміки. Цікаво, що основні елементи орнаментів (спіралі, зигзаги, смуги) та зображення людей і тварин (собак, биків, кіз, птахів, риб) і в наші часи не дуже відрізняються від трипільських розписів. Особливо такі зображення притаманні українським керамічним плиткам.

У ІІІ тис. до н.е. з’являється зображення людини у скульптурі. Це кам’яні баби, їх ще називають скіфськими бабами. Характерно, що скіфи дуже дбайливо зберегли свої традиції скульптурного мистецтва, охороняючи його від іноземних впливів (особливо грецького). Тому скіфські ком’яні ідоли дають нам справжнє уявлення про скульптурні риси скіфського мистецтва. У музеях України зберігається чимало таких скульптур.

Усі найкращі здобутки мистецтва скіфів ніби сконцентровані у царській пекторалі – шийній прикрасі з кургану Товста Могила (на Дніпропетровщині). Це справжній шедевр світового значення.

З надзвичайною майстерністю в чудовий орнамент вплітаються сюжетні сцени скіфського побуту; в пекторалі гармонійно поєдналися реалізм зображення людей і тварин з декоративністю вишуканого орнаментального узору.

У Неаполі Скіфському (розкопки поблизу Сімферополя) виявлено настінний живопис кількома кольорами. У червоних, чорних і жовтих кольорах зображено сюжет із скіфського життя; скіф грає на лірі, а поруч – вершник у бойовому спорядженні з луком і списом, далі динамічна сцена поєдинку собак з диким кабаном.

Сарматські митці продовжували традиції скіфської культури. Нове, що вони внесли у мистецтво, - це інкрустація виробів коштовним камінням, різноколірним склом.

Тепер можна з певністю сказати, що своєрідна культура трипільців, скіфів, сарматів залишила глибокий слід у культурі наступних поколінь, які