Контроль над капіталом у більшості випадків виражається в неможливості для юридичних і фізичних осіб офіційно конвертувати національну валюту для покупки іноземних активів, забороні для підприємств мати іноземні активи, вимогах обов'язкової репатріації експортного виторгу і її повної чи часткової конвертації в національну валюту. У деяких країнах вимоги обов'язкової конвертації всієї чи частини експортного виторгу замінені податком на валютні надходження від експорту.

У випадку введення конвертованості валюти по рахунку руху капіталу відбувся б неминучий відтік капіталу з країни. Розширення можливостей вкладення національних заощаджень за кордон могло б привести до скорочення обсягу ресурсів, инвестируемых у національне виробництво. Остання обставина здатна зробити істотний тиск на валютний курс, що вкрай небезпечно в умовах досить тендітної макроекономічної стабільності. Крім того, обмеження по рахунку руху капіталу дозволяють не тільки зберегти внутрішні нагромадження, але і запобігти надмірний перехід вітчизняних підприємств в іноземну власність, а також максимізувати податкові надходження від внутрішніх операцій з капіталом і фінансовими угодами. Досвід промислово розвитих країн показує, що конвертованість валюти по рахунку руху капіталу звичайно вводиться після того, як зміцніла економіка і тільки через визначений час після введення конвертованості по рахунку поточних операцій.

У більш широкому контексті введення повної конвертованості по рахунку руху капіталу може бути успішним тільки за умови сприятливих фундаментальних економічних факторів, життєздатного банківського сектора і достатньої гнучкості валютної політики. Число країн, що розвиваються, що збільшується, що використовують гнучкий режим обмінного курсу, цілком можливо, відбиває усвідомлення тою, що підвищена гнучкість може бути корисної ятя переходу до повної конвертованості валюти

У міру того, як країни, що розвиваються, інтегруються в глобальний фінансовий ринок, вони неминуче зіштовхуються з проблемою волатильности міжнародних потоків капіталу. Один з найбільш очевидних шляхів рішення цієї проблеми складається у введенні обмежень на короткотермінові потоки капіталів, що нерідко сприяють великомасштабним спекуляціям. Однак на практиці такі обмеження досить важко реалізувати: фактично не розрізняються дестабілізуючі потоки і потоки, що виконують важливу функцію стабілізації фінансових ринків. Наприклад, повне обмеження короткострокового капіталу приведе до зниження ліквідності валютного ринку і, відповідно, росту волатильности обмінного курсу.

Крім труднощів, породжуваних короткостроковими капіталами, безліч країн на подальших етапах свого становлення зіштовхується з проблемами, зв'язаними з довгостроковими капіталовкладеннями. У багатьох швидко зростаючих економіках приплив приватного капіталу робить у довгостроковому періоді істотний вплив на валютний курс. Коли рух капіталу прискорюється, а влади підтримують фіксований режим валютного курсу, виникає інфляційний тиск, і реальний обмінний курс росте під впливом внутрішньої інфляції. Щоб уникнути такого розвитку подій, центральні банки звичайно прагнуть «стерилізувати» рух капіталу через проведення компенсаційних операцій на відкритому ринку і збільшення ліквідних засобів в економіці.

Однак по ряду обставин операції по стерилізації можна успішно проводити тільки в короткостроковому періоді. Це порозумівається декількома об'єктивними причинами. По-перше, стерилізація утримує внутрішні процентні ставки від падіння, що стимулює подальший приплив приватного капіталу. По-друге, через непорівнянність розмірів внутрішнього фінансового ринку і міжнародних потоків капіталу операції по стерилізації в цілому впливають і з часом утрачають свою ефективність. Нарешті, утрати, одержувані за рахунок проведення інтервенцій, у кінцевому рахунку, роблять постійні операції по стерилізації вкрай дорогим заходом.

У міру того як приплив приватного капіталу починає збільшуватися, росте й імовірність конфлікту плекай грошово-кредитної політики. З одного боку, влади повинні стримувати інфляцію, а з іншого боку — зберігати стабільність (і конкурентноздатність) національної валюти. Як тільки з'являться перші ознаки перегріву економіки, інвестори почнуть напружено стежити за діями влади, і втеча капіталів стає практично неминучим.

У зв'язку з тим, що операції на відкритому ринку можуть робити лише обмежений вплив на рух капіталу, багато країн використовують ряд додаткових заходів, покликаних обмежити вплив переливів грошей. В одних країнах влади збільшують обов'язкові резервні вимоги, в інші — переводять рахунка державних установ з комерційних банків у центральний банк для того, щоб зменшити обсяг засобів, що знаходяться в розпорядженні кредитних організацій. Деякі центральні банки йдуть на висновок форвардних валютних свопов з метою компенсації відтоків капіталу. Однак валютообменные операції мають таку ж обмежену ефективність, як і операції на відкритому ринку, оскільки несуть із собою збитки. Одним з останніх засобів зм'якшення впливу руху капіталу є розширення границь валютного коридору і введення деяких елементів контролю над потоками капіталів. Проте, усе-таки варто визнати, що всі ці міри, хоча і дозволяють знизити інфляційний тиск і волатильность курсу, не можуть перешкодити довгостроковому росту реального обмінного курсу [33,247-250].

1.5 Організація і правові основи валютних операцій в Україні

Зовнішньоекономічні зв'язки, міжнародні валютні і кредитні відносини - невід'ємна частина світового господарства. Регулювання цих відносин здійснюється через ринковий механізм, а також за допомогою впливу держави. Воно регулює валютні відносини через регламентацію порядку проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків. Для цього держава використовує як прямі (видання законодавчих актів), так і непрямі методи регулювання (економічний вплив на суб'єктів валютного ринку). Регулювання валютних і кредитних операцій здійснюється також на міждержавному рівні для координації валютної політики окремих держав.

Сучасний етап валютного регулювання в Україні почався наприкінці 80-х років. Скасування монополії зовнішньої торгівлі і валютної монополії держави привело до децентралізації валютних ресурсів і створили передумови для формування в Україні внутрішнього валютного ринку [41,51-52].

Прийнятий у лютому 1993р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про