Офіційне використання іноземної валюти являє собою досить рідке явище в державах-«карликах». Більшість же країн воліє мати свою власну валюту. Пояснення цьому криється в економічних перевагах, що несе із собою самостійна грошово-кредитна політика. Її самостійність звичайно має на увазі, що країна має внутрішню валюту, эмитируемой внутрішнім центральним банком. Відповідно до загальноприйнятої крапки зору, самостійна грошово-кредитна політика дозволяє країні регулювати грошову пропозицію, процентні ставки, валютний курс і, у кінцевому рахунку, стимулювати економічний ріст. На практиці, однак, у країнах, що розвиваються, з центральним банком спостерігається низький (чи взагалі негативний) економічний ріст у тандемі з безладдям на внутрішньому фінансовому ринку. За останні тридцять років у 5/6 країнах, що розвиваються, з центральним банком річна інфляція перевищувала 20% і в більш ніж у 1/3 зашкаливала за 100%. Найважчі банківські кризи також відбувалися в країнах, що розвиваються, з центральним банком.

У підсумку уряд в умовах грошового хаосу зіштовхується з доларизацією, що відбувається мимо його волі. Неофіційна доларизація означає, що економічні агенти тримають своє богатсво в іноземних фінансових активах незважаючи на те, що іноземна валюта може не бути легальним платіжним засобом (legal tender). Засіб платежу вважається легальним, якщо законодавство допускає його використання для погашення усіх видів боргів за умови, що учасники угоди попередньо не визначили платіж в іншій валюті. Легальний засіб платежу відрізняється від змушеного чи примусового засобу платежу (forced tender), коли економічні агенти зобов'язані прийняти як платіж визначену валюту, навіть якщо вони спеціально мають намір використовувати іншу валюту. Термін «неофіційна доларизація» стосується обох випадків, коли володіння іноземними активами є як легальним, так і нелегальним. У деяких країнах резиденти можуть офіційно володіти деякими типами іноземних активів, наприклад, доларовими рахунками у внутрішніх банках, але володіння іншими іноземними активами, такими, як банківські рахунки за рубежем, без спеціального дозволу влади вважається незаконним. Неофіційна доларизація може приймати кожну з нижчеперелічених форм:

збереження іноземної готівки;

валютні депозити у внутрішній банківській системі;

валютні депозити за рубежем;

іноземні облігації й інші види негрошових активів за рубежем.

Спостереження динаміки неофіційної доларизації показало, що вона проходить у кілька етапів:

а) заміщення активів. Використання іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу звичайно починається з засобу заощадження. Щоб убезпечити свої заощадження в національній валюті від знецінення, економічні агенти починають конвертувати їх в іноземну валюту і здобувати іноземні фінансові активи. Крім того, якщо страновые ризики (наприклад, небезпека конфіскації і націоналізації) досить великі, резиденти воліють тримати іноземні негрошові активи не на батьківщині, а за рубежем;

б) валютне заміщення. Резиденти можуть також почати відкривати короткострокові валютні депозити у внутрішній банківській системі, якщо це дозволено владою. У міру того як інфляція швидко набирає темпи, стає незручним фіксувати ціни в національній валюті з великою кількістю нулів. Ціни починають представляти в чи доларах інших стабільних валютах. Тим самим іноземна валюта здобуває і функцію засобу розрахунку. У довершення усього, населення починають оплачувати товари і послуги в іноземній валюті, у результаті чого вона стає і засобом звертання. Наявна іноземна валюта може надходити в країну по декількох основних каналах:

ввозитися уповноваженими комерційними банками (обладающими ліцензією на проведення операцій з валютними цінностями), що одержують її в закордонних центральних банках через зняття відповідних сум зі своїх рахунків в іноземних банках;

перевозитися туристами, екіпажами транспортних засобів ( чилітаків судів), командировочними;

через зняття наявної валюти з рахунків компаній і організацій під видом виплати командировочних витрат, премій, бонусів і т.п.;

через оплату наявними засобами контрабанди наркотиком, зброї й ін.;

як переклад наявної валюти з-за кордону працюючими там громадянами даної країни;

як переклад наявних засобів на особисті рахунки за рахунок фіктивних контрактів, заниження вартості експорту, завищення вартості чи імпорту використання відмінного від офіційного валютного курсу;

в) повна доларизація. Резиденти можуть також почати відкривати короткострокові валютні депозити у внутрішній банківській системі, Банки, щоб убезпечити себе від валютного ризику, стануть тоді вкладати залучення засобу у валютні активи на національному чи міжнародному ринку. Відбудеться повна доларизація банківської системи, а далі і усієї фінансової системи в цілому. У тім чи іншому ступені іноземні гроші використовуються для внутрішніх платежів (як легально, так і нелегально) практично у всіх країнах. Точно оцінити масштаби звертання іноземних валют на внутрішньому ринку практично не представляється можливим. Звертання іноземної валюти не враховується ні в рамках грошової статистики, ні в статистику платіжного балансу. Проте, орієнтованими показниками доларизації можуть служити:

частка валютних депозитів у загальному обсязі грошового агрегату (інакше кажучи, рівень доларизації);

увіз наявної валюти комерційними банками і населенням;

витрати населення на покупку іноземної валюти.

Відповідно до досліджень МВФ 18 країн характеризується обсягом депозитів в іноземній валюті понад 30%. Ще в 34 країнах депозити в іноземній валюті складають 18% (табл. 1.3). Як відзначають фахівці МВФ, долар США є основною валютою цих заощаджень.

Таблиця 1.3 - Неофіційна доларизація в країнах, що розвиваються, і державах з перехідною економікою відповідно до оцінки МВФ

«Високий ступінь»

доларизації, боле 30% | «Помірна» ступінь

доларизації, близько 16,4%

Аргентина, Азербайджан, Білорусія, Болівія, Камбоджа, Коста-Рика, Хорватія, Грузія, Гвіне-Бісау, Лаос, Латвія, Мозамбік, Нікарагуа, Перу, Сан-Томе і Принсипи, Таджикистан, Індія, Уругвай. | Албанія, Вірменія, Болгарія, Доминика, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Естонія, Гвінея, Гондурас, Ямайка Йорданія, Македонія, Малаві, Мексика, Молдова, Монголія, Пакистан, Філіппіни, Польща,