Падіння долара ще більше прискорилося, коли лопнув спекулятивний «мильний міхур» на фондовій біржі Нью-Йорка. Індекс Доу-джонс-30 з 800 пунктів і 1982 року виріс до 2700 пунктів у 1987 році, а потім за одні діб упав на 508 пунктів, чи на 22,6 %. Цей найбільший після другої світової війни біржовий крах особливо сильно підірвав престиж американського фінансового ринку. Торговці валютою зневірилися у настільки раніше привабливий американський долар. Попит на нього став різко падати, і почався семирічний період дуже дешевого долара — він продовжувався з 1989-го до 1996 року. У середньому в цей період долар коштував 1,5780 D (1,2390 долара за євро), що складало тільки 68,1% від його середнього рівня в 1977-1985 роках.

У 1999 році був уведений євро — нова єдина валюта країн еврозоны (до 2002 року — як безготівкова валюта). До цього часу вже почалося не тільки пожвавлення, але і новий циклічний підйом американської економічної і соціальної кон'юнктури. Причому на значно більш високому рівні, ніж у країнах еврозоны. Це переважаючий розвиток американської економічної і соціальної кон'юнктури було замічено десятками тисяч трейдеров - торговців і спекулянтами на світовому валютному ринку. У результаті валютні трейдери стали в зростаючих розмірах закуповувати долар з метою його подальшого перепродажу і тим самим стимулювали підвищення його міжнародного курсу. Зараз на світовому ринку щодня звертаються потоки обсягом більш трильйона доларів, причому більш 95 % цього потоку використовується для спекулятивних цілей і тільки близько 5 % — для міжнародних розрахунків між банками, підприємцями і державами, насамперед у зовнішній торгівлі). Крім того, у США знову заюшили потоки європейського і японського капіталу. Попит на долари на світовому ринку різко зріс, відповідно, став швидко рости і міжнародний курс долара. Почався новий цикл коливань долара. Протягом 1999-2002 років євро в середньому коштував 0,969 долара (що еквівалентно 2,018 DEM). Але це складало лише 81,1 % від рівня дуже дорогого долара на першому циклі— у 1977-1986 роках і долар подорожчав з 1,17 долара за євро на 1 січня 1999 року до 0,83 долара за євро — на піку кінця льоту 23 жовтня 2000 року. Потім знову почалося зниження, і до липня 2002 року долар подешевів до паритету, те а є 1 долар за євро .

Однак отут знову заробив відомий сценарій. Зростаючий рівень приватного споживання став знову швидко задовольнятися за рахунок форсування дешевого імпорту товарів, оскільки росту власного ВВП американцям для цього було недостатнє. Імпорт став різко випереджати американський експорт власних торгових і послуг. Щорічно, як і 80-г, зростав дефіцит сальдо торговий і поточний рахунки: платіжного балансу, тільки сьогодні він досяг незрівнянно великих розмірів.

Сюди варто додати і його «побратима» — величезний дефіцит поточних витрат американського національного бюджету, початковий як воїнами в Афганістану й в Іракові, так і тим, що президент Буш значно знизив податкове навантаження на підприємницький сектор. Ріст цього дефіциту, привів до підвищення банківської процентної верстати але кредитам, що стало отпугивать інвесторів. Крім того, у США в 2003 році в 1,5 рази в порівнянні з 2000 роком виросло безробіття. Усе це підірвало престиж дорогого долара на світовому валютному ринку. Трейдеры стали повертатися до нього спиною, міжнародний курс долара почав падати. Таким чином, у 2003 році ступив у силу вже сценарій зразка 1985-1987 років.

Тому падіння курсу долара в найближчі два-три роки буде одним з важливі засоби скорочення величезного дефіциту сальдо торгового і поточного рахунків платіжного балансу США. Адже, по підрахунках американських експертів планованого скорочення і найближчі два роки цього дефіциту хоча б наполовину в країну щодня в робочі дні до повинно надходити іноземної валюти і на 2 млрд. доларів.

Але для цього американський фінансовий ринок повинний стати привабливіше, ніж інші ринки світу. Такого поки ще ні, хоча основні фондові індекси США підвищилися за останні кілька місяців значно, але їм по темпах росту не уступає ринок акцій єврозони. А облігації в США поки ще менш привабливі, ніж в еврозоні.

У найближчі два роки переважний економічний ріст США забезпечений. І хоча багато країн світового господарства будуть розвиватися ще швидше, а такі країни, як Китай — значно швидше, проте тут потрібно врахувати лідерство США за рівнем ВВП на один жителя. Важливо і те, що ріст прибутковості американського національного капіталу безсумнівно приведе до збільшення бюджетного доходу і зниженню його дефіцитності.

Величезне значення має і швидкий ріст світової зовнішньої торгівлі.

Не меньш важливо і те, що безупинні валютні інтервенції емісійних банків Японії і країн Південно-Східної Азії — до них, очевидно, незабаром приєднається й ЕЦБ — забезпечує підвищення міжнародного курсу долара. У той же час масова закупівля центробанками доларів стає могутнім