Метою державного управління є підтримка робочого стану ринкового механізму, пом’якшення несприятливих соціальних наслідків ринку, що виникають для тих чи інших підприємств або груп населення.

Як інструмент державного управління економікою, враховуючи ринковий попит і пропозицію на кон-кретні види продукції, індикативне планування передбачає розробку і наукове обґрунтування визначених цілей і пріоритетів розвитку економіки. Прогнозування є важливою складовою частини процесу планування та розробки економічної політики держави, що допомагає визначити результати економічного розвитку в плановому періоді на основі аналізу вхідних даних і очікуваних тенденцій розвитку.

Підтримка вітчизняних аграрних товаровиробників зі сторони держави шляхом закупівлі продукції при падінні ринкових цін і послідуючого її продажу з метою збільшення пропозиції в інтересах споживачів, призводе до зниження цін.

Цінова політика і втручання держави в ціноутворення здійснюються з урахуванням економічного стану країни, ди-наміки інфляції, розвитку конкуренції, соціальної політики тощо.

Потреба в налагоджуванні державного регулювання аграрного сектору відчувається давно. Серед пріоритетів, в першу чергу, увагу слід зосередити на експортно-імпортному режимі.

Для українсь-кої перехідної економіки з нерозвинутою системою ринкових інструментів і поруше-ними економічними зв'язками у результаті розпаду союзних взаємоінтегрованих гос-подарських відносин виникає необхідність застосування протекціоністських заходів для окремих товарів.

При введенні експортного мита спеціалісти і науковці висловлювали занепокоєн-ня, що Україна втратить завойовані позиції на світовому ринку олійних культур і не зможе конкурувати на світовому ринку рослинних олій. Однак ці побоювання не справдилися, українська олія завоювала провідні позиції на світовому ринку, а в останні роки Україна стала головним експортером олії, витіснивши з першого місця Аргентину. [16, c.182]

Господарське управління набуває демократичних засад, які засновані на принципах єдності інтересів і добровільності, формування управлінських структур знизу з делегуванням їх своїх функцій, що є недоцільними і обтяжливими для первинних ланок виробництва. Це стосується як реформування економічних відносин, так і діяльності різних агропромислових об’єднань. Демократичними формами самоорганізації та самоуправління продуктовими ринками виступають галузеві і міжгалузеві об’єднання, які тісно пов’язані з напрямками агропромислової інтеграції. Важливим завданням таких органів управління є забезпечення збалансованості міжгалузевих зв’язків, від стабільності яких залежить, по суті, стабільність виробництва і споживання кінцевої продукції.

Управління галуззю повинно здійснюватися на державно-підприємницьких засадах. Галузеві та міжгалузеві об’єднання мають забезпечувати просування агро продукції на ринку та безпосередню участь кожного підприємства в управлінських процесах оліє-жирової галузі.

Отже, галузеве управління є основною складовою вертикальної інтеграції ланок АПК. Такий процес є розширенням управління за межі конкретного підприємства в оліє-жировій галузі [2, с. 4].

Замість очікуваного збільшення експорту у поточний сезон, найімовірніше, зростуть поставки в Україну імпортних екзотичних олій. Через нестачу коштів для закупівлі десикантів (хлорат магнію, реглан, баста), необхідних для захисту посівів соняшнику від хвороб, осінні дощі і пізні строки початку збирання врожаю, які негативно вплинули на якість олійної культури, значна частина врожаю була уражена амброзією.

Ціни на соняшник, які від початку продажу насіння з урожаю 2006 року знижувалися відповідно до збільшення пропозиції, почали стрімко зростати, тільки-но стало зрозуміло, що зібране насіння має досить низьку якість. З цієї причини значна частина врожаю не підлягала тривалому зберіганню і потребувала негайної переробки. Зрозуміло, що такий товар не відповідав високим стандартам західних покупців (44% оліїстості, 9% вологості, 3% домішок, кислотність 4 мг КОН), тому західні компанії купувати його не квапилися. Вони полювали за тією незначною кількістю продукту, вирощеного на півдні України, який відповідав потрібним для експорту кондиціям. Доля решти насіння соняшнику вирішувалася на вітчизняних олієжирових комбінатах. Проте жовтневий сезон розпродажу некондиції з низькою оліїстістю і високим кислотним числом за ціною 250 грн/т (включно з доставкою) досить швидко закінчився. Надалі обсяги пропозиції сировини знижувалися, а ціни на неї зростали.

Сьогодні на ринку майже немає пропозиції насіння соняшнику, хоча, судячи з поточних обсягів експорту і переробки (на кінець березня перероблено близько 940 тис. т з 2,4 млн т врожаю 2006 р., ще близько 54 тис. т розміщуються на складах переробних підприємств, експорт у IV кварталі минулого року становив близько 300 тис. т), у країні є достатні запаси олійного насіння. Зважаючи на це, сплеску пропозиції соняшнику на ринку слід очікувати перед початком жнив, коли господарствам будуть потрібні кошти на збирання врожаю-07.

Рух соняшнику як на внутрішньому, так і на орієнтованому на експорт ринках визначався не лише обсягом і якістю врожаю, але й високим ступенем попередньої контрактації врожаю. Вже на початок листопада минулого року 40-50% соняшнику врожаю-97 було законтрактовано для продажу на умовах авансованої оплати, що, як правило, є найменш вигідною формою розрахунків для сільгоспвиробників. Як і в минулі роки, основну частину соняшнику (близько 60%) реалізували за товарообмінними схемами. Досить висока питома вага бартерних операцій у продажу соняшнику свідчить насамперед про те, що в Україні поширені різні форми товарного авансування виробництва цієї культури.

До початку жовтня частка законтрактованого врожаю соняшнику оцінювалася в 60-70%. Основними контрактоутримувачами стали олійні заводи, різного роду посередники та інофірми. Як видно, переробними, навчені гірким досвідом простоювання заводів через брак сировини в минулі роки, тепер завчасно подбали про його закупівлю. Якщо в сезоні 2005/2006 р. (сезон для соняшнику розпочинається в жовтні поточного і закінчується у вересні наступного року) більшу частину соняшнику на внутрішньому ринку переробили на давальницьких умовах, то в нинішньому - олієекстракційні заводи прагнуть безпосередньо закупити насіння. І, що цікаво, гроші для цього знаходять. Окрім цілком зрозумілого бажання максимально забезпечити себе сировиною, це пояснюється відносною простотою збуту