а отже, і стратегічні бізнес-одиниці (останніми можуть бути конкретна компанія чи її відділен-ня, продуктова лінія або навіть окремий продукт);
створення багаторівневої системи стратегічного плану-вання забезпечує виключення конкуренції всередині галузі чи підгалузі з недопущенням введення надлишкових потуж-ностей, організацію між- і внутрігалузевих об'єднань для здійснення великомасштабних заходів із метою збільшення випуску та реалізації продукції;
стратегічне планування є тим засобом, за допомогою якого підприємство має реальну можливість підвищити свої шанси на успіх. Крім того, самі реформаторські перетворен-ня, що відбуваються (мають відбуватися) в Україні, зумовлю-ють необхідність у "погляді в майбутнє", тобто у стратегічно-му мисленні керівництва підприємств.
1.2. Сутність та характеристика основних стратегій
Загальне значення стратегії звичайно не викликає сумніву. Стратегія – це система управління, яка передбачає довгострокові цілі.
У широкому розумінні стратегія підприємства – це довгострокові, найбільш принципові, важливі настанови, плани, наміри керівництва підприємств щодо виробництва, доходів і витрат, капіталовкладень, цін, соціального захисту.
Кращою характеристикою змісту стратегії підприємства буде ознайомлення з основними видами стратегій.
Виділяють такі групи стратегій:
виробничі стратегії;
стратегії конкуренції;
стратегії маркетингу;
стратегії збуту.
Розглянемо зазначені види стратегій.
Виробничі стратегії характеризують основні риси виробничої політики керівництва підприємства.
а) поставлення цілей – визначення загальних цілей компанії;
б) стратегічне управління - передбачає вирішення питання про те, у якій сфері буде працювати компанія, а також, чи збереже вона існуюче виробництво, чи здійснить вилучення (відкликання) капіталу з деяких його видів, чи диверсифікується вона на новому ринку продуктів, чи залишиться
внутрішнім виробником, чи вийде на зовнішній ринок;
в) вибір напрямків розвитку - передбачає ухвалення рішень у кожній сфері виробництва про найбільш прийнятні за-соби для розвитку;
г) конкурентну стратегію - вибирається на підставі оцін-ки сильних і слабких рис компанії і порівняння їх із си-льними та слабкими рисами конкурентів, а також з ура-хуванням запитів споживачів; її кінцевою метою є вибір засобів досягнення конкурентної переваги (низькі ціни, нові продукти тощо) перед суперниками;
д) функціональні обов'язки - передбачає забезпечення ефек-тивної роботи і координації діяльності всіх підрозділів компанії: маркетингу, виробництва тощо; досягти цього можна за допомогою належного управління 1 організації, а також за допомогою контролю за роботою її ефективної системи заохочення.
Стратегії конкуренції – це сформульовані компанією плани, націлені на забезпечення її конкурентоспроможності на ринку, тобто можливості змагатися і перемагати своїх суперників у постачанні на ринок певної продукції.
Стратегії маркетингу полягають у концентрованому викладенні основних напрямків маркетингової політики підприємства. Розрізняють три основних стратегії маркетин-гу: недиференційованого, диференційованого і концентрова-ного маркетингу.
Стратегія недиференційованого маркетингу використовує одну й ту саму формулу структури маркетингу під час роботи з цінами, рекламою тощо - на всьому ринку.
Стратегія диференційованого маркетингу використовує різні формули маркетингу залежно від того, для якого сегмента ринку вони пристосовані.
Стратегія концентрованого маркетингу спрямовує зусилля підприємства на певному сегменті ринку.
Якщо компанія діє на декількох ринках різних продуктів, вона може використовувати комбінацію трьох стратегій залежно від виду продукту, що поставляється, і купівельних характеристик ринку.
Стратегії збуту передбачають пріоритетні підходи до збу-ту продукції.
Виділяють два основних види стратегій збуту: стратегія проштовхування і стратегія протягування.
Стратегія проштовхування пов'язана з впливом на систе-му оптової і роздрібної торгівлі, куди виробники намагаються «проштовхнути» свої товари для реалізації. Використовуються різні економічні і неекономічні інструменти впливу на торгове-льну сферу як засоби даної стратегії (знижки роздрібним і оп-товим торговцям, безпосередня робота з ними та ін.).
Стратегія протягування пов'язана з «розкручуванням» са-мим підприємством попиту на товар («протягуванням» това-ру). При цьому використовуються такі засоби: організація яр-марків і виставок, реклама, безплатні зразки тощо.
Прийняття конкретних стратегій розвитку організації є підсумком копіткої роботи з аналізу складної системи внутрі-шніх і зовнішніх факторів діяльності фірми.
1.3. Принципи планування
Було б несправедливо стверджувати, що досі ніким не роби-лися спроби з'ясувати сутність принципів планування, в кла-сичній основі сформульованих ще французьким інженером і науковцем Анрі Файолем (1841-1925): необхідність, єдність, неперервність, гнучкість, участь та точність. У тій чи тій редакції вони викладені (з короткою характеристи-кою їх) у вітчизняних і зарубіжних публікаціях. Це такі принципи як:
Принцип необхідності - повсюдне та обов'язкове викорис-тання плану у виконанні будь-якого виду трудової діяльності.
Єдність планування - плани всіх елементів системної організації (підрозділів чи окремих господарських одиниць) варто розглядати в тісній взаємозалежності: зміна одних планів (планових показників) спричиняє зміну інших. Вирішальну роль у взаємоув'язці окремих планів відіграють внутрішні механізми координації діяльності окремих підрозділів (оди-ниць) організації. Процес ефективного планування припус-кає належну узгодженість планів у розрізі як її вертикаль-них, так і, насамперед, горизонтальних внутрішніх зв'язків.
Безперервність планування. Пов'язана з необхідністю обліку в планах організації постійних змін у зовнішньому середовищі й одночасної розробки сукупності взаємопов'я-заних довгострокових, ссредньострокових, річних і оперативних (на півріччя, квартал, місяць, декаду) планів. Кори-гування планів повинно: а) виходити з того, що пріоритети і цінності організації можуть змінюватися в залежності від превалювання сприятливих внутрішніх можливостей чи на-ростання різноманітних зовнішніх загроз, і це обумовлює
нагальну потребу збільшення чи зменшення запланованих показників; б) здійснюватися оперативніше стосовно момен-ту появи відповідних епередбачених змін у зовнішньому і (чи) внутрішньому середовищі організації. Ця принципова
вимога випливає з необхідності уникати нагромадження маси непередбачених обставин і відповідних проблем, які з часом можуть стати нерозв'язними для організації.
Гнучкість планування - здатність організації передбачати альтернативні варіанти планів, що враховують різні сценарії розвитку факторів, які визначають ключові парі метри зовнішнього і внутрішнього середовища. Висока якість планової роботи припускає, таким чином, складання поряд з основним варіантом плану двох інших: песимістичного й оптимістичного. Наявність заздалегідь підготовлених сценаріїв і варіантів планів свідчить про професіоналізм менеджерів організації,