Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів:

проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку , високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати;

проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові — обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які малі низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соції альних завдань.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, пол тичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки*

перевищення пропозиції робочої сили над попитом;*

низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості*

зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростаня чисельності незайнятого населення;*

низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великая масштабів зростання прихованого безробіття;*

наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;*

зростання молодіжного безробіття;*

регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;*

низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;*

відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відн сини, тощо;*

еміграція висококваліфікованої робочої сили.

2 Системи показників продуктивності праці

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Продуктивність (П) вимірюється відношенням виробленої продукції (В) до середньої чисельності працівників, зайнятих в виробництві (Чп).

П = В / Чп (1)

Крім того, показниками економічної ефективності виробництва є

1) трудомісткість - величина, зворотна показнику продуктивності праці, визначається як

відношення кількості праці, що затрачує у сфері виробництва, до загального об'єму проведеної продукції:

2) матеріаломісткість визначається як відношення матеріальних витрат до загального об'єму проведеної продукції.

3) капиталомісткість показує відношення величини капітальних вкладень до визначуваного або приросту об'єму продукції, що випускається

4) фондомісткість обчислюється як відношення середньої вартості основних виробничих фундацій народного господарства до загального об'єму проведеної продукції

Рівень продуктивності праці служить узагальнюючим критерієм економічній ефективності праці.

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

підвищення технічного рівня виробництва;

удосконалення управління організації виробництва і праці;

зміна обсягу виробництва продукції;

галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:

(2) 

де Еі –– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чп — умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг

виробництва за виробітком базисного року, осіб;

Езаг — економія чисельності промислово-виробничого персоналу,