дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання). Обидва види правового регулювання ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють один одного.
Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони є також обов'язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання фінансового ринку є не тільки видами правового регулювання, а й його двома складовими частинами.
Державно-правове регулювання фінансового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. В сучасну систему органів державно-правового регулювання фінансового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України, тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі господарські суди.
Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на фінансовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.
Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусовості.
У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.
Сучасний вітчизняний ринок занепокоєний станом справ у фінансовому секторі. Сьогодні йдеться про формування нових підходів до регулювання даного сегмента економіки. На цю проблему треба дивитися з точки зору вітчизняних особливостей, адже в Україні вже склалася певна система функціонування фінансового ринку, є державні органи щодо його регулювання. Проте, прийняття парламентом Закону "Про фінансові послу-ги та державне регулювання ринків фінансових послуг"[1] свідчить про бажання його розробників трансформувати існуючу модель. Враховуючи це, і був підготовлений початковий проект Концепції регулювання ринків фінансових послуг в Україні [4], що має стати тією основою, на базі якої можна говорити про створення вітчизняної моделі регулювання фінансового сектора.
Метою органів державної влади з нагляду за діяльністю на ринку фінансових послуг має стати впевненість у тому, що фінансові установи функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, які виникають у їх бізнеси Ефективний нагляд за діяльністю на ринку фінансових послуг є важливим інструментом, який разом з ефективною макроекономічною політикою є основою фінансової стабільності в країні.
Ефективне регулювання фінансового ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики по розбудові фінансового сектору економіки. Він має стати, насамперед, каталізатором економічного зростання, одним із чинників забезпечення реалізації національних інтересів. Державне регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг повинні сприяти перетворенню фінансового сектора у потужного фінансового посередника.
Трьома основними цілями регулювання ринків фінансових послуг є: захист інвесторів, забезпечення того, щоб ринки були справедливими, ефективними і прозорими, зниження системних ризиків.
Ці три цілі тісно пов'язані й у деяких співвідношеннях співпадають. Багато з тих вимог, які допомагають забезпечувати справедливі, ефективні і прозорі ринки також передбачають захист інвестора і допомагають знижувати системний ризик. Подібним чином, багато з тих заходів, які знижують системний ризик, передбачають захист інвестора.
Основні риси ефективного регулювання ринків фінансових послуг, які сприяють стабільному економічному зростанню, це по-перше, не повинно бути ніяких перешкод для входження й виходу з ринків і фінансових систем. По-друге, ринки повинні бути відкриті для найширшого кола учасників, які відповідають обумовленим критеріям допуску. По-третє, розвиваючи свою політику, регулятивні органи повинні враховувати вплив встановлених вимог. По-четверте, на всіх, хто бере на себе конкретне фінансове зобов'язання, повинен накладатися однаковий регулятивний тягар.
Мета державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні конкретизується у ст. 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"(1). Це:
проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
захист інтересів споживачів фінансових послуг;
3)створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом [1, с.20]:
введення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
правового регулювання діяльності