менше трьох членів Уповноваженого органу - директорів департаментів (далі - директори департаментів), якщо призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.
Уповноважений орган може створювати та ліквідовувати свої територіальні управління для здійснення своїх повноважень Територіальні управління Уповноваженого органу не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення, ще затверджується Уповноваженим органом.
Основною формою роботи Уповноваженого органу ( засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць. Порядок прийняття Уповноваженим органом рішення визначається у Положенні про Уповноважений орган.
Голова Уповноваженого органу призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.
Основними завданнями Уповноваженого органу є [1, с.27]:
розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;
здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;
захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;
координація діяльності з іншими державними органами;
запровадження міжнародне визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.
Основними напрямами нагляду Уповноваженого органу є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:
ліквідності;
капіталу та платоспроможності;
прибутковості;
якості активів та ризикованості операцій;
якості систем управління та управлінського персоналу;
додержання правил надання фінансових послуг. Уповноважений орган
має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб.
Для проведення інспекції особа, яка наділена Уповноваженим органом повноваженнями здійснювати інспек-цію за місцем знаходження юридичної особи, що перевіряється (далі - уповноважена особа), має право запрошувати посадових осіб цієї юридичної особи для надання пояснень та вимагати надання необхідної інформації та документів.
Матеріали, які надаються для аналізу або перевірки, а також: відомості та документи про фінансовий, майновий стан юридичних і фізичних осіб, що надходять до Уповнова-женого органу, становлять професійну таємницю і можуть бути використані лише для здійснення Уповноваженим органом його функцій, включаючи випадки щодо законодавче встановленого порядку обміну інформацією.
Несанкціоноване розголошення будь-яких відомостей, матеріалів, документів, що відносяться до професійної таємниці, тягне відповідальність відповідно до законів, крім випадків, коли таке розголошення необхідне для запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом.
Уповноважений орган може застосовувати такі заходи впливу:
1) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 Закону;
тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;
відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначаті тимчасову адміністрацію;
затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;
порушувати питання про ліквідацію установи.
1.4. Саморегулівні організації професійних учасників фінансового ринку
Проблеми інфраструктури фінансового ринку більш ефективно вирішуються самими учасниками ринку, самостій-но і за власний рахунок. Перш за все через інститут саморегулівних організаиій-асоиіацій, інших об'єднань. Такі організації, як свідчить світовий досвід, з успіхом можуть взяти на себе функції контролю за дотриманням правил гри на ринку фінансових послуг без розбухання штатів контролюючих державних органів. Це дасть можливість зекономити державні кошти і перенести витрати по контролю на заінтересовані структури приватного ринку.
Саморегулівна організація - це добровільне об'єднання професійних учасників фінансового ринку, яке не має на меті отримання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів інших учасників ринку і зареєстроване Уповноваженим органом.
Основною метою саморегулювання на фондовому ринку України є забезпечення оптимізацій державного регулювання фондового ринку шляхом дерегхляиії та посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регуляторних вимог та встановлення єдиних методів регулювання [4, с.13].
Вимога переходу до створення однієї саморегулівної організації з кожного виду професійної діяльності пов'язана з необхідністю уніфікації правил щодо певного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів, посиленням контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регуляторних вимог, недопущенням фіктивного членства, недопущенням конкуренції стандартів підвищенням відкритості саморегулювання [2].
Отже, реалізація зазначеного проекту сприятиме проведенню єдиної державної політики щодо впорядкованості фондового ринку та дисциплінованості його учасників. Це сприятиме посиленню контролю за дотриманням учасниками ринку регуляторних вимог, підвищенню вимог до членів саморегулівних організацій, що, у свою чергу, сприятиме захисту законних прав та інтересів інвесторів.
РОЗДІЛ 2 ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
2.1. Державна політика на валютному ринку
Стирання об’єктивних меж «коливань валютних курсів» не означає, що відпала і потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на якій ґрунтувалася свобода валютного обміну, сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роблять більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні операції.
Негативний вплив несталості валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв’язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити коливання валютного курсу через операції центральних банків.
Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.
Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту.