4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких знаходяться у відкритому обігу на РЦП, зобов’язані, згідно із законодавством України, опубліковувати річні звіти про результати своєї господарської діяльності та фінансового стану. Ця інформація доводиться до відома акціонерів та потенційних інвесторів для того, щоб вони мали змогу приймати рішення стосовно покупки чи продажу акцій.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посередницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі державних ліцензій. Введення режиму ліцензування в даному випадку є встановленням режиму монополії на здійснення ряду важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП займає важливе місце в системі фінансового ринку, а також більшою мірою залежить від довіри з боку великої кількості його учасників, держава пред’являє вищі вимоги до тих суб’єктів підприємницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посередницьку діяльність. Це припускає, перш за все, наявність у керівників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації, вмінь та сумлінності поведінки.

6. Державний контроль на РЦП. Здійснення державного контролю на РЦП представляє собою один з головних елементів моделі РЦП. Звичайно такий контроль здійснюють спеціалісти (вповноважені на це) органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є: захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; забезпечення реалізації законодавчих актів, регулюючих ринок ЦП; вживання заходів для підтримки порядку на РЦП і ряд інших.
Державний контроль здійснюється щодо всіх найбільш важливих областей взаємовідносин. Це стосується, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакету акцій, допуску та обігу на території даної країни іноземних ЦП, перевірки інформації про випуск ЦП та річних звітів емітентів і т.ін.

7. Біржовий та позабіржовий сегмент РЦП. Як правило, РЦП має два основних сегменти: біржовий та позабіржовий. Це означає, що він існує одночасно як у вигляді фондових бірж, так і у вигляді відносин із приводу цінних паперів поза цими біржами. Біржовий РЦП – це організовані ринки.

Фондові біржі – спеціальні установи, що створюють умови для постійно діючої централізованої торгівлі ЦП шляхом поєднання попиту і пропозицій за ними, представлення місця та системи засобу як для першочергового розміщення, так і для вторинного обігу ЦП, які повинні працювати за єдиними правилами і за єдиною технологією електронного обігу ЦП в Україні, що здійснює Українська фондова біржа.
Членом фондової біржі може стати будь-який посередник на РЦП, який дотримується та виконує вимоги, встановлені статутом та правилами фондової біржі. ЦП, допущені до котирування на фондовій біржі, повинні обслуговуватися системою Національного депозитарію.

Держава за допомогою фондових бірж може здійснювати розміщення державних цінних паперів.

Роль саморегулюючих організацій на ринку цінних паперів

Як показує світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише у випадках, коли це абсолютно необхідно, в інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються у саморегулюючі організації (СРО).

В Україні, наприклад, саморегулюючі організації ринку цінних паперів здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положення про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 11.11.97 № 45, інших законодавчих та нормативних актів.

Відповідно до ст.1 названого Закону саморегулююча організація – це добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів.

На сьогодні в Україні зареєстровано Комісією і здійснюють свою діяльність 9 саморегулюючих організацій [7].

2.3. Вплив податкової політики держави на розвиток

та функціонування ринку нерухомості

Відсутність умов для довгострокових інвестицій у комерційну нерухомість з боку виробничих структур та фінансового сектора, а також відсутність Законів України «Про іпотеку», «Про реєстрацію прав власності на нерухоме майно», «Про оподаткування об’єктів нерухомості» та інших стримують розвиток ринку нерухомості та фінансового ринку України в цілому.

Так історично склалось, що податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухомим майном був одним із найстаріших видів податку, відомих фінансовій науці. Насамперед, це сталось завдяки тому, що володіння нерухомістю здавна вважалось проявом багатства, яке належало певним особам, і не могло не стати об’єктом уваги фіскальних органів держави. Крім того, справляння даного податку було досить простим. Завжди можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, бо він існував у фізичній формі, мав певні розміри, фізичні характеристики. Досить легко було встановити платника податку, яким міг бути як власник нерухомості, так і орендар. До того ж, приховати його від оподаткування було неможливо.

Перспективи розвитку оподаткування нерухомого майна в Україні безпосередньо пов’язані з розвитком системи місцевих податків і зборів. Проведення економічних реформ в Україні, розвиток інститутів самоврядування, розширення їхніх функцій та обов’язків, призвело до необхідності визначення реальних джерел доходів місцевих бюджетів. Існуюча практика використання у міжбюджетних відносинах регульованих та закріплених доходів не дає змоги створити реальну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, а відповідно, і наповнити реальним змістом продекларовану самостійність місцевих органів влади та управління. 

Місцеві органи влади мають реальні важелі впливу на платників податку завдяки тому, що до доходів від нерухомості застосовується юрисдикція того регіону, на території якого вона знаходиться, яку неможливо застосувати до інших