видів доходів фізичних і юридичних осіб. Розмір податку на нерухоме майно та порядок його стягнення суттєво впливає на цінову політику суб’єктів ринку нерухомості через збільшення витрат власників чи орендарів на утримання нерухомості. Крім того, враховуючи, що протягом останніх років ціни на нерухомість, особливо земельні ділянки, постійно зростають (через природне обмеження земельних ресурсів), вкладання вільних фінансових ресурсів у нерухомість має за мету отримати суто спекулятивні доходи, що, у свою чергу, не дозволяє ефективно використовувати наявні земельні ділянки. Встановлюючи відповідні ставки оподаткування, органи влади впливають на інші сфери діяльності, пов’язані з використанням та будівництвом нерухомості, стимулюючи розвиток того чи іншого сектора ринку нерухомості.
Далі, законодавчо не вирішене питання, що випливає з розуміння нерухомості як єдності землі та всього, що на ній знаходиться, – це визначення земельної ділянки фінансовим активом і відображення її у балансі суб’єктів підприємницької діяльності. Податок на нерухомість в якості чинника виробництва повинен ґрунтуватися на поточній вартості нерухомості як фінансового активу, що знаходить своє втілення або у вартості заміщення (якщо відбувається повна амортизація чи балансова вартість не відбиває реальних функціональних властивостей чинника). Податок на нерухомість як капітальне благо повинен кореспондуватися з податком на прибуток. Підприємство повинне сплачувати той податок, що складає більшу величину.
Що стосується фізичних осіб, то на сьогодні Кабінет Міністрів, Податкова адміністрація України не мають скоригованих методик розрахунку вартості квартир, будівель тощо. Нерухомість, що використовується в якості споживчого блага, стає, з одного боку, результатом накопичення доходу (що оподатковується на етапі його формування), а з іншого – це багатство, яке відтворюється і забезпечує певний рівень споживання. До того ж податок на нерухомість споживчого виду повинен забезпечити нормальний спосіб задоволення потреби у житлі і, разом з тим, сприяти доступній диференціації рівнів прибутку фізичних осіб. Податок на нерухомість в якості житла повинен враховувати, з одного боку, рівень суспільно необхідної якості житла як блага (наприклад, через норму займаної площі), а з іншого – забезпечувати перерозподіл доходу (в тому числі ренти за місцезнаходженням). Подібна система оподаткування житла існує у Франції.
Особливий механізм оподаткування повинен бути розроблений стосовно прибуткової нерухомості, основна властивість якої полягає у тому, що вона здатна приносити прибуток не в результаті здійснення бізнесу, а при особливому відношенні ринку до властивостей об’єкта нерухомості. У цьому випадку базою оподаткування повинна стати ринкова вартість (те саме, що й вартість майбутніх вигод від володіння нерухомістю).
Відсутність таких фінансових інструментів, як закладні, стримує розвиток фінансового ринку України в цілому, а також його складової – ринку нерухомості. На сучасному етапі фінансові інститути України не приділяють необхідної уваги інвестиційній діяльності на ринку нерухомості і не розглядають нерухомість як можливий засіб хеджування від інфляційних ризиків. Законодавче невизначення щодо інституту приватної власності на землю обмежує її включення до обігу на фінансовому ринку України, що також не сприяє його розвитку. Розвиток житлового будівництва в умовах низької платоспроможності населення стримує ускладнена процедура отримання пільги з податку на додану вартість. Застосування ПДВ при житловому будівництві збільшує вартість майна на 20 %, що, безумовно, впливає на кількість осіб, спроможних інвестувати житлове будівництво. Подальший розвиток ринку нерухомості в Україні потребує законодавчого вирішення питання щодо приватної власності на землю, проведення ліберальної податкової політики при будівництві об’єктів нерухомості та їх реалізації на вторинному ринку, створення нових фінансових інструментів [7; 315].
РОЗДІЛ 3 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЯК ОРГАН
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
3.1. Поняття та основні функції Національного банку України
Нацiональний банк України (далi – Нацiональний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управлiння, юридичний статус, завдання, функцiї, повноваження i принципи органiзацiї якого визначаються Конституцiєю України та iншими законами України.
Нацiональний банк має статутний капiтал, що є державною власнiстю. Розмiр статутного капiталу становить 10 мiльйонiв гривень. Він може бути змiнений за рiшенням Ради Нацiонального банку.
Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi – Державний бюджет України. Нацiональний банк є економiчно самостiйним органом, який здiйснює видатки за рахунок власних доходiв у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках – також за рахунок Державного бюджету України.
Нацiональний банк є юридичною особою, має вiдокремлене майно, що є об’єктом права державної власностi та перебуває у його повному господарському вiданнi.
Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов’язаннями органiв державної влади, а органи державної влади не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.
Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов’язаннями iнших банкiв, а iншi банки не вiдповiдають за зобов’язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов’язання.
Основна функцiя. Вiдповiдно до Конституцiї України основною функцiєю Нацiонального банку є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цiнової стабiльностi.
Iншi функцiї. Нацiональний банк виконує такi функцiї:
вiдповiдно до розроблених Радою Нацiонального банку України основних засад грошово-кредитної полiтики визначає та проводить грошово-кредитну полiтику;
монопольно здiйснює емiсiю нацiональної валюти України та органiзовує її обiг;
виступає кредитором останньої iнстанцiї для банкiв i органiзовує систему рефiнансування;
встановлює для банкiв та iнших фiнансово-кредитних установ правила проведення банкiвських операцiй, бухгалтерського облiку i звiтностi, захисту iнформацiї, коштiв та майна;
органiзовує створення та методологiчно забезпечує систему грошово-кредитної і банкiвської статистичної iнформацiї та статистики платiжного балансу;
визначає систему, порядок i