3. Державні гарантії та поручительства як особливі

види державної підтримки санації підприємств

В Україні широко використовуються такі форми державної підтримки підприємств, як порука та падання урядових гарантій. Спинимося на особливостях надання вказаних видів кредитного забезпечення державою. Описані вище загальні критерії добору підприємств щодо надання їм державної підтримки діють і в разі прийняття рішення про надання підтримки у формі гарантій та поручительств.

Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується рядом нормативних актів, зокрема Законом «Про відновлення платоспроможності боржни-ка або визнання його банкрутом». Головною умовою прийняття рішення щодо санації с укладання між відповідними державними органами та кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальни-ком перед кредиторами за виконання зобов'язань, включених в реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кре-диторів.

За клопотанням відповідних державних органів у разі укла-дання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка пла-тежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йде-ться про містотвірне підприємство або підприємство — промисло-вий гігант) зазначений строк може бути продовжений до десяти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов'язані розра-хуватися з кредиторами протягом трьох років.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпе-чення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Якщо держава бере на себе зобов'язання перед кредитором нести відповідальність у разі невиконання боргових зобов'язань боржником, то це означає, що кредитний ризик прямує до нуля. Отже, пропозиція позичкових капіталів за неризикованою про-центною ставкою зростатиме пропорційно до збільшення кілько-сті наданих державних гарантій. Завдяки цьому державне втру-чання може оживити кредитний ринок, якщо на ньому є багато фінансово неспроможних підприємств.

Таким чином, можна зробити висновок про можливість орга-нічного поєднання ринкових важелів та обмеженого державного регулювання процесів, що відбуваються на ринку позичкових за-собів. Проблема тут полягає у визначенні оптимальних розмірів державної інтервенції та розробці ефективного механізму добору санаційних проектів, під які надаються гарантії уряду.

В Україні досить поширеною є практика використання інст-рументу державних гарантій при залученні підприємствами-резидентами іноземних кредитів. У цьому контексті зауважимо, що вітчизняні кредитори, зокрема банківські установи, вже протягом тривалого часу не вважають урядові гарантії надій-ним видом кредитного забезпечення, оскільки в разі настання гарантійних випадків держава, як правило, не поспішає викону-вати взяті на себе зобов'язання. Саме тому практика надання кредитів вітчизняними банками під гарантії уряду майже повні-стю припинена.

Проблематику використання державних гарантій як інстру-менту державної фінансової підтримки суб'єктів господарювання можна схарактеризувати так.

У зв'язку з невиконанням більшістю боржників своїх кре-дитних зобов'язань перед кредиторами державні гарантії транс-формуються в одну із форм дотацій підприємств.

Завдяки підтримці державою одних інвестиційних проектів та підприємств (які є далеко не найефективнішими) з ринку виті-сняються інші проекти, можливо, більш ефективні. Через це по-рушується антимонопольне законодавство та інші закони ринко-вої економіки.

Громіздка бюрократична надбудова механізму надання державних гарантій створює сприятливі умови для корупції та допускає можливість прийняття суб'єктивних рішень у цій сфері.

Загалом державні гарантії є інструментом політичного впливу на процеси прийняття економічних рішень. Вони переносять ри-зик господарських рішень з рівня підприємства (як для кредито-ра, так і для позичальника) на той рівень, де формується еконо-мічна політика. З народногосподарського погляду це призводить до реалізації проектів, рентабельність яких нижча за ринкову. Водночас проекти, які потенційно є більш ефективними, через надання державних гарантій непродуктивним підприємствам не можуть бути реалізовані. У цьому полягає так званий ефект ви-тіснення. Таким чином, можна зробити висновок про даульний характер державних гарантій: з одного боку, вони можуть оживи-ти ринок кредитних ресурсів, а з іншого — призводять до викри-влення конкуренції та до зниження народногосподарської ефек-тивності.

Можна виділити чотири основні етапи надання гарантій:

попередній розгляд питання про надання державних га-рантій;

остаточний розгляд заявок щодо отримання гарантій;

прийняття попереднього рішення про надання державних гарантій;

прийняття остаточного рішення про надання гарантій.

Звернемо увагу па найбільш принципові питання надання уря-дових гарантій як інструменту забезпечення повернення інозем-них кредитів.

По-перше, критерії добору підприємств для надання даного виду державної підтримки де що відрізняються під загальноприй-нятих критеріїв. До специфічних критеріїв слід віднести такі:

валютна самоокупність;

відповідність пріоритетним напрямкам іноземного кредиту-вання:

сприяння розвитку експортного потенціалу і виробництва імпортозамінної продукції;

забезпечення критичного імпорту.

По-друге, заявки юридичних осіб-резидентів, що вже отрима-ли іноземний кредит під гарантію Кабінету Міністрів України, не розглядаються до повного погашення раніше одержаного кредиту.

По-третє, усі витрати, пов'язані з проведенням експертизи проекту, несе юридична особа — резидент.

По-четверте, юридична особа — резидент, що одержала для за-безпечення виконання зобов'язань щодо повернення іноземних кредитів урядові гарантії, несе відповідно до законодавства України повну відповідальність, яка виникає з підписаних нею внутрішніх кредитних та інших угод і договорів застави з банком-агентом. а також угод з Мінфіном про порядок відшкодування видатків державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання Кабінетом Міністрів України гарантійних зобов'язань.

Основна