Таким чином, через незначне коливання курсів валют, а саме падіння національної валюти на 0,0222 грн., українське підприємство одержало додаткові 2664 грн., від запланованого з угоди. А якщо б курс гривні до євро підвищився б? Те підприємство могло втратити, а те точніше недоодержати визначену суму. Тому, будь те экспортер чи імпортер, вони завжди можуть понести утрати від коливання курсів валют, тобто від операційного валютного ризику.

При хеджировании валютного контрактного ризику найбільш розповсюдженим є використання наступних захисних технік:

форвардних (чи ф'ючерсних) валютних контрактів;

цінових валютних застережень у контракті;

валютних опціонів;

запозичення і кредитування в іноземній валюті й ін.

Як альтернативу компанія може спробувати фактурировать усі свої угоди у вітчизняній валюті і тим самим цілком знищити цей тип ризику.

Хеджирование операційного ризику відбувається з використанням інструментів термінового валютного і грошового ринків.

Компанія-продавець, маючи "довгу" валютну позицію (тобто нетто-вимоги у визначеній іноземній валюті), потенційно піддана ризику знецінювання цієї валюти щодо вітчизняної. У цьому випадку фірма може застосувати форвардне хеджирование в такий спосіб:

продати іноземну валюту на термін, погоджений з терміном її майбутніх валютних надходжень. Дана операція здійснюється за допомогою висновку форвардного контракту на продаж іноземної валюти за вітчизняну (чи іншу іноземну валюту, якщо в останній передбачається необхідність у майбутньому);

одержати іноземну валюту через відповідний термін у якості оплати за експортний продаж;

відрахувати отриману іноземну валюту як оплату форвардного зобов'язання й одержати попередньо встановлену (за форвардним контрактом) суму вітчизняної валюти.

У той же час компанія, що має "коротку" валютну позицію (тобто нетто-зобов'язання в деякій іноземній валюті), потенційно піддана ризику подорожчання такої іноземної валюти щодо вітчизняної. Ця фірма купить іноземну валюту, необхідну для майбутніх платежів, на форвардному ринку. Для цього вона укладе відповідний терміновий контракт із чи банком біржовим брокером.

Діючи таким чином, компанія (або банк, наприклад; при операціях чи кредитування одержання позики) в обох випадках зафіксує в одиницях вітчизняної валюти вартість майбутнього інвалютного грошового потоку ( чинадходжень платежів).

Якщо фірма не захоче підтримувати відкриту валютну позицію й удасться до форвардного хеджингу, то форвардний контракт створить додаткові зобов'язання фірми у вітчизняній валюті, що покривають по терміновості і по валютній деномінації активи в цій валюті. Таким чином, додаткові активи і зобов'язання у вітчизняній валюті, створені відповідно первісним торговим контрактом на продаж товару за іноземну валюту і потім форвардним валютним контрактом на продаж інвалютних надходжень, компенсують (чи знищать) один одного.

Цим елімінується ризик зниження вартості іноземної валюти проти вітчизняної. У підсумку фірма залишається з нетто-активами (тобто вимогами на майбутні надходження), вираженими у вітчизняній валюті. Така "довга" позиція компанії (а в подібній ситуації, і банку — при наданні кредиту в іноземній валюті і його покритті через форвардний продаж) буде піддана ризику інфляційного знецінювання вітчизняних грошей, а крім того, вона може мати високу альтернативну вартість (тобто бути підданої процентному ризику), однак фірма тим самим захистить себе від валютного операційного ризику. У той же час замість покриття майбутніх валютних надходжень за допомогою форвардного контракту на продаж інвалюти фірма може використовувати інструменти грошового ринку для тієї ж мети.

Грошово-ринковий хеджинг включає одночасне запозичення й інвестування в двох різних валютах з метою покриття майбутніх інвалютних грошових потоків.

У цьому випадку грошові потоки фірми по операціях запозичення і кредитування точно покривають грошові потоки фірми по торговій і конверсійній операціях.

Рівність нетто-грошових потоків від розглянутих двох типів хеджинга не є обов'язковим. У прикладі процентні ставки, форвардні і спот-курсы були обрані так, щоб підтримувався паритет процентних ставок. В іншому випадку існують можливості для покритого процентного арбітражу, а, отже, необхідність вибору більш дешевого методу хеджирования з двох вже описаних.

Крім того, одним зі способів хеджирования валютного контрактного ризику є використання опціонів на чи продаж покупку іноземної валюти:

якщо точно відома величина майбутніх платежів в іноземній валюті, то укладають форвардний (ф'ючерсний) контракт на покупку відповідної іноземної валюти; якщо ця величина з точністю невідома, то купують колл-опцион на валюту (тобто опціон на покупку відповідної іноземної валюти);

якщо точно відома величина майбутніх надходжень в іноземній валюті, то укладають форвардний (ф'ючерсний) контракт на продаж відповідної іноземної валюти; якщо ця величина з точністю невідома, то купують путо-опціон на валюту (тобто опціон на продаж відповідної іноземної валюти);

якщо величина майбутніх інвалютних потоків відома лише частково, то використовують форвардний (ф'ючерсний) контракт на чи покупку продаж іноземної валюти для хеджирования відомої величини грошового потоку від валютних операцій, а опціонний контракт купують для хеджирования максимальної величини невизначеного залишку.

Далі, фірма може керувати своїм валютним операційним ризиком, не прибігаючи до інструментів форексного чи грошового ринків, а за допомогою включення відповідних умов у торговий контракт (так називані "перенос ризику на контрагента", "поділ ризику"), а також за допомогою неттинга ризику.

Хеджирование валютного операційного ризику також відбувається з використанням переносу ризику на контрагента.

Фірма продавець знищила б свій операційний ризик