У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


належного, того, що слід. Але рівень і характер свідомості, уявлення про належне у людей різний. Скажімо, бізнесмен і працівник його фірми можуть протилежним чином суб’єктивно сприймати прогресивну шкалу оподаткування доходів: перший оцінювати її негативно, другий – позитивно. Тобто, одні можуть розуміти справедливість у комуністичному сенсі за формулою “всім однаково”, інші – в дистрибутивному аспекті за принципом мерітократії “кожному – по заслугах”.
Протилежність ідеалів призводить до того, що в реальній суспільній практиці визначення норм справедливості є результатом суспільного вибору за демократичною процедурою. Процедурна справедливість означає поняття та критерії справедливості в ставленні до певних соціально-економічних явищ, підтримані більшістю голосів у представницькому законодавчому органі. Зазвичай, парламентські рішення опираються на домінуючі в даний момент, але загалом мінливі суспільні настрої. В питаннях процедурної справедливості наукові аргументи не завжди беруть верх над інтересами та емоціями.
Принципи виконують регуляторну роль. Завдяки дії принципів оподаткування в державах західного світу давно викоренений фіскальний макіавеллізм· – нерозбірливість у засобах збирання державних доходів, властиву добуржуазним суспільно-економічним формаціям. Сьогодні особливо зростає значення адміністративних принципів, які посилюють транспарентність (прозорість) податкового процесу, а також обмежують негативний людський фактор в оподаткуванні – бюрократизацію, корупцію, лобіювання рішень. Залишаючись ідеальними орієнтирами, принципи не відриваються від національно-історичних і соціально-економічних обставин свого застосування.
На основі здорового глузду та практичного досвіду всі автори розвивали і розвивають по суті одні і ті ж положення, що свідчить про певну сталість раз і назавжди відкритих істин фінансової науки. Загальний сенс принципів – зібрати належну суму державних доходів при умові зробити все можливе, аби якомога менше порушувати інтереси платників податків. Якщо ж спробувати звести всі принципи оподаткування до узагальнюючої формули, то найбільш переконливо звучить максима, запропонована видатним політичним діячем Франції, кардиналом Ришельє (1585–1642): не варто переобтяжувати підданих податками, як і не слід брати з них менше, ніж потрібно для держави. Дане повчання, перенесене з XVII в XXI ст., звучить так: задача податкової політики полягає в тому, щоб інтереси населення та підприємництва привести в сумірність з інтересами суспільства і держави. 
Вся сукупність принципів оподаткування знаходить своє реальне втілення в податковій політиці. Податкова політика (як і фінансова політика взагалі) – законодавчо оформлена сукупність заходів, що формується на домінуючій ідейно-теоретичній основі в результаті конкурентної взаємодії економічних, партійних і соціальних угрупувань, які переслідують у сфері оподаткування власні інтереси, реалізують свої уявлення про національно-державні потреби, керуючись комплексом корисливих, ідеологічних, електоральних і кон’юнктурних міркувань. В умовах демократично-правової державності податкова політика – не стільки “цілеспрямована діяльність держави”, скільки продукт існуючих обставин. Це завжди результат діяльності об’єднаних на основі спільних цілей та переконань людей, які з тих чи інших спонукань добиваються здійснення своїх вигод і/або принципів через намагання привести доходну частину державного чи місцевого бюджету у відповідність із своїми поглядами та інтересами. Інтереси, забезпечувані через систему оподаткування, в залежності від конкретної ситуації треба розуміти як у самому вульгарному матеріальному значенні індивідуальної, корпоративної, галузевої, регіональної, етнічної і т. п. користі, так і в протилежному сенсі звеличених суспільних вимог.
Вітчизняні автори податкову політику часто визначають як цілеспрямовану діяльність держави в сфері оподаткування. Але в сучасних демократично-правових державах із розвиненим громадянським суспільством держава – не єдиний суб’єкт податкової, фінансово-економічної політики взагалі. Формування політики – багатофакторний процес, що передбачає запозичення ідей і принципів із декількох джерел, розробку й приймання на їх основі певної, зазвичай, компромісної системи рішень щодо спрямованості та характеру діяльності. Зміст податкової політики залежить від комбінації впливів принаймні з чотирьох напрямків: наукового, політично-законодавчого, національно-культурного, адміністративно-виконавського. 
Наукові установи фінансово-економічного та правового профілю, в тому числі недержавні, забезпечують теоретичне обґрунтування та інформаційно-аналітичну підтримку, формулюють ідеали і рекомендації щодо проведення політики. На політичному рівні вступають у дію інститути громадянського суспільства (політичні партії, різні організації громадян, профспілки, органи ЗМІ та ін.), під впливом яких складається громадська думка відносно очікуваних чи здійснюваних заходів. Якщо останні співпадають із виборчою компанією, то на результатах виборів відбивається виражене через голосування ставлення електорату до податкової політики уряду чи проведення податкової реформи. Тим самим на політичному рівні під дією інститутів і процедур суспільного вибору визначаються ті положення податкової політики, які приймають форми законів і рішень, підтриманих парламентською більшістю. В свою чергу суспільний вибір знаходиться під впливом національної культури і рівня цивілізованості – духовних і соціальних цінностей, етнічних, психологічних, моральних рис, звичаїв і традицій, переважно властивих даному народу. 
Нарешті, успіх реалізації податкової політики, крім належної її обґрунтованості на наукових засадах, законодавчого супроводження і культурної обумовленості, залежить від творчих й організаційних здібностей окремих державних діячів, а також від адміністративно-виконавського хисту персоналу податкового та інших відомств – професійної майстерності, спеціальних знань, вміння виконувати посадові функції згідно установлених правил, точно, своєчасно і в повному обсязі. Мистецтво податкової політики полягає в ефективному використанні наявного наукового, організаційно-адміністративного, професійно-функціонального потенціалу. 
Історія державних фінансів знає творців новаторської для своєї епохи фіскально-бюджетної політики на рівні мистецтва. Такі люди поєднували в собі риси теоретика, політичного діяча, адміністратора. Вони залишили слід в історії своїх країн і створили собі ім’я у науці. Найбільш відомі з них це Жан Батист Кольбер (1619–1683) і Анн Робер Тюрго (1727–1781) – у Франції, Олександр Гамільтон (1757–1804) – у США, Джон М. Кейнс (1883–1946) – у Великій Британії, Густав Шмоллер (1838–1917)
Сторінки: 1 2 3 4