У науці насаджувався нормативно-описовий метод, ко-ли абстрактні міркування про загальні риси та переваги соціалізму поєднувалися з оголошенням господарських форм, що склалися до середини 30-х років, єдино можли-вими, дійсно соціалістичними. Звідси економічні дослід-ження були глибоко пройняті ідеологією планового фети-шизму. Державний план трактувався як економічний закон соціалізму, а трудящі були відчужені від активної участі в управлінні, планово-господарській діяльності.

В економічній науці за ініціативи Сталіна вводився су-ворий ідеологічний диктат і контроль за змістом досліджень, культивувалося безперечне підкорення науки політиці, пе-реслідування всього творчого, передового під маскою боро-тьби проти ворогів народу, правого чи «лівого» ухилів. Вже у 1930 р. Сталін заявив, що «за нашими труднощами кри-ються наші класові вороги». У 1931 р. було опубліковано лист Сталіна «Про деякі питання історії більшовизму. Лист до редакції журналу «Пролетарська революція», який сприяв посиленню кампанії дискредитації радянських економістів, цілеспрямованого пошуку в їхньому середовищі «ворогів» та «шкідників». За цих умов стало нормою, що за наймен-шу непокору ідеологічного диктату передбачалося суворе покарання. Цілий ряд радянських, в тому числі й українсь-ких, економістів були репресовані та розстріляні.

За часів сталінщини в економічній науці насаджува-лась її бюрократизація, жорстка цензура. Дезинформація по суті позбавляла економістів можливості мати доступ до статистичного матеріалу, іноземних джерел, що в кінцевому підсумку заперечувало ведення об'єктивного еконо-мічного аналізу.

Саме через Сталіна в економічній науці процвітав во-люнтаризм. План та диктатура пролетаріату розглядалися як закони руху радянського господарства, а вартісні кате-горії — як чисто формальні за своїм характером. Такий «напрям» розвитку науки відповідав вказівці Сталіна, ви-голошеній ним на XVII з'їзді ВКП(б): «Посилання на так звані об'єктивні умови не має виправдання. Після того, як правильність політичної лінії партії підтверджена досві-дом ряду років та готовність робітників і селян підтрима-ти цю лінію не викликає більше сумнівів,— роль так званих об'єктивних умов звелася до мінімуму, тоді як роль наших організацій та їх керівників стала вирішальною, виключ-ною».

Виходячи з подібних установок, економісти змушені були заперечувати об'єктивність економічних законів, від-криваючи шлях обгрунтуванню свавілля та волюнтаризму в економічній політиці 30-х років, яка вершилася «під без-посереднім керівництвом Сталіна».

Сталінські помилкові висновки та пропо-зиції, що визнавалися як незаперечні істини, перешкоджа-ли творчому розвитку наукової теорії і практики, сприяли зміцненню створеної Сталіним командно-адміністративної, тоталітарної системи.

3. Суперечливість розвитку економічної науки в Україні

Незважаючи на гнітючі обставини культу особи Ста-ліна, в 30—50-ті роки економічна теорія все ж розвивала-ся, хоча і суперечливими шляхами. 16 травня 1934 р. бу-ло прийнято постанову РНК СРСР і ЦК ВКЩб) «Про ви-кладання історії в школах СРСР». Ця постанова стала певною віхою у розвитку суспільних наук, у тому числі й економічної. Вона була спрямована проти схоластики в те-орії, орієнтована на максимальне зближення суспільних наук з практикою соціалістичного будівництва, що саме по собі було надзвичайно актуальним, принципово правильним. Однак в умовах сталінщини ця боротьба з схоластикою ве-лася у перекручених формах, набувала характеру черго-вих кампаній, виливалася у періодичні «чистки» економіч-них кадрів і у кінцевому підсумку породжувала нову не-безпеку— емпіризм, також далекий від справжньої науки.

У принципі справедливою була і енергійна боротьба за зближення економічної теорії з практикою, однак часто це завдання тлумачилося вузькоспоживно, прагматичне, коли визнавалася лише така теорія, яка давала негайну, безпосередню віддачу.

Нищівного удару українській суспільно-економічній на-уці було завдано під час .реалізації у республіці сталінсь-ких кампаній боротьби проти ворогів народу, особливо про-ти українського буржуазного націоналізму. Справжній адміністративний погром, наприклад, було вчинено в укра-їнській науці в січні 1934 р. Виступаючи на сесії ВУАН, ке-рівник Наркомосу УСРР В. Затонський звів усі проблеми і труднощі розвитку народного господарства, науки, культури України до діяльності контрреволюціонерів, які висту-пають під національним прапором. «Ворогів» та «шкідни-ків» В. Затонський вбачав скрізь. У своєму виступі він під-дав огульній «критиці» як відомих учених минулого, так і своїх сучасників: В. Антоновича, М. Грушевського, М. Кос-томарова, О. Лазаревського та ін.

На сесії Всеукраїнської Асоціації марк-систсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), що відбулася в червні 1934 р., було поставлено нове завдання: «Всю тео-ретичну роботу має пройняти показ принципової проти-лежності й непримиренності соціалістичної і капіталістич-ної систем». Таким чином, середина 30-х років характери-зувалася вже жорсткою системою управління наукою, придушенням її творчого характеру.

Що ж стосується політичної економії, то, починаючи з 1929 р., коли Сталін оголосив загальнометодологічну дис-кусію кінця 20-х років схоластичною і почав посилено нав'я-зувати своє упереджене ставлення до економічної теорії, по-ступово втрачається інтерес до питань методології. До то-го ж за обставин культу особи, коли Сталіну належала монополія на розвиток усіх наук, досліджувати ці пи-тання було небезпечно. Саме тому наприкінці 30-х років майже ніхто з економістів серйозно ними вже не займався. Робота Інституту економіки АН УРСР, утвореного в 1936 р., набула, головним чином, конкретно-економічної спрямова-ності. Лише в 1939 р. у його структурі з'явився відділ проб-лем політичної економії, науковці якого зосередили увагу на дослідженні шляхів та засобів підвищення продуктивності праці, вивченні та поширенні форм і методів стаха-нівського руху, соціальної природи заробітної плати за соці-алізму, про основне економічне завдання СРСР тощо.

Однак то були ще не цілком політекономічні праці. І ви-конавці їх були не політекономами, а фахівцями з різних питань галузевих економік, що відбивало загальний стан наявності кадрів. Видавнича діяльність у галузі політичної економії також була слабка.

Характерною в цьому відношенні є рецензія О. Рибал-кіна на «Курс політичної економії для вишів», у якій він справедливо критикує