авторів підручника за те, що вони, не включають відносин власності в систему соціалістичних виробничих відносин і зводять суть політекономії лише «до вивчення законів виникнення, розвитку і загибелі капіта-лізму, трохи поширивши її тільки на перехідний період від капіталізму до соціалізму». У рецензії критиці піддані та-кож помилкові твердження про непотрібність грошей і тор-гівлі за соціалізму, про те, що план вважається економіч-ним законом тощо.
Видані на початку 30-х років в Україні «Курс політич-ної економії для вишів», а також «Теорія радянської еко-номіки» свідчать про те, що починається осмислення політ-економії у широкому розумінні цього слова. Але ще не досліджувалася система соціалістичних виробничих відно-син, радянська дійсність викладалася в плані протистав-лення капіталізмові економічної політики партії та дер-жави.
Лише у 1938 р. в Україні було розроблено ряд програм' з політичної економії соціалізму, які. відходили від старої схеми, коли політекономія соціалізму вважалася лише до-датком до політичної економії капіталізму.
Питання про необхідність та можливість планування на-родного господарства за соціалізму, його передумови, тіс-ний зв'язок між плануванням народного господарства і со-ціалістичною власністю на засоби виробництва розробля-лися в працях таких українських економістів, як В. Валуєв, Л. Шапіро, О. Петров, Л. Горелік, П. Перший. Авторами робилася спроба дати політекономічний аналіз засад на-родногосподарського планування, але методологічно не бу-ли ще розчленовані поняття планомірності як об'єктивного виробничого відношення і народногосподарського плану-вання як форми його прояву.
Соціалізм трактували як сукупність конкретних госпо-дарських форм, а не як здійснення певних соціально-еконо-мічних процесів. До того ж плани обговорювалися на з'їз-дах і набували силу закону. Все це призводило до того, що об'єктивність змішувалася зі стихійністю, а свідоме зводи-лося до суб'єктивного. Багато економістів вважали, що мож-ливість соціалістичного планування народного господарст-ва виникає тільки в результаті соціалістичної революції та
В українській економічній літературі починається широ-ка популяризація як правильних, так і помилкових сталін-ських тверджень (І. Снежко, О. Нестеренко, М. Гераси-менко, В. Гавриш, В. Хилько та ін.), що протягом багатьох років було гальмом у розвитку економічної теорії.
Предметом гострої теоретичної та політичної боротьби в Україні в ЗО—50-х роках була проблема регулятора со-ціалістичної економіки, у тлумаченні якого переважав суб'-єктивістський класовий підхід. Якщо одні вважали регу-лятором диктатуру пролетаріату, то інші вбачали його в усу-спільненні засобів виробництва, у розширеному відтворен-ні, а також у народногосподарському плані.
Так, О. Петров вважав, що соціалістична держава є спрямовуючою силою всього економічного розвитку країни. Віддавав певну данину суб'єктивізму О. Адріанов, коли писав, що закон суспільного розвитку завжди був і буде єдністю об'єктивного і суб'єктивного факторів. При цьому він наголошував на приматі суб'єктивного фактора для но-вого суспільства: «Пролетарська революція створює новий тип єдності об'єктивного і суб'єктивного у суспільному роз-витку,— писав О. Адріанов.— Коли раніш закони завжди діяли незалежно від людей, то тепер організована діяль-ність пролетаріату відіграє вирішальну роль у розвитку су-спільства».
Утвердження в другій половині 30-х років у всій еконо-міці планових форм господарювання активізувало розроб-ку в країні, в тому числі й в Україні, питань суті госпроз-рахунку, його ролі, принципів та форм, їх визначали як методи планового керівництва підприємством, могутні ва-желі народногосподарського плану.
Така характеристика госпрозрахунку в економічній літе-ратурі кінця 30—40-х років свідчить про переважання суб'-єктивістського його тлумачення і недооцінку об'єктивного характеру госпрозрахунку як економічної категорії. Це від-повідало рівню розвитку економічної науки того часу, коли переважала описовість і був відсутній глибокий аналіз економічних процесів механізму господарювання.
У роки Великої Вітчизняної війни посилилась увага вчених до обгрунтування ще більш жорсткої централізації всієї системи управління економікою, наслідком чого ста-ло поглиблення тлумачення суті госпрозрахунку лише як методу планового керівництва.
У післявоєнний період, у кінці 50-х—на початку 60-х років, найбільшого поширення набуває тлумачення госп-розрахунку як єдності економічної категорії та методу пла-нового керівництва. Госпрозрахунок став розглядатися як сукупність форм і методів, що забезпечують найповніше використання всіх засобів виробництва, трудових, матеріаль-них і фінансових ресурсів, зміцнення режиму економії.
Одночасно українські економісти почали аналізувати госпрозрахунок структурних підрозділів. Так, досліджен-ню специфіки внутрізаводського госпрозрахунку, що не тотожний госпрозрахунку підприємств, були присвячені ро-боти Л. Гореліка, О. Агафонова, Г. Макарової, Л. Копелє-ва, С. Чубенко, Д. Хмельницького. Але наукові пошуки не виходили за межі вдосконалення механізму господарюван-ня командно-адміністративної системи, яка одностайно вва-жалася офіційною наукою найдосконалішою.
Отже, в умовах командно-адміністративної системи ра-дянським, у тому числі й українським, економістам були властиві великий потяг до суб'єктивізму, схиляння перед силою дій державних та господарських керівних органів, надання цим діям ролі об'єктивних закономірностей. Об-грунтування примату загальноекономічних і загальнолюд-ських закономірностей розглядалося в той же час як від-ступництво від наукової теорії на догоду ворогам соціа-лізму.
Мета соціалістичного виробництва в 30-ті роки також не пов'язувалася з основним економічним законом соціаліз-му, а розглядалася лише як підпорядкування, підлеглість соціалістичного виробництва. Так, автори книжки «Зрос-тання добробуту трудящих країни соціалізму» (1939) В. Ісакович, А. Шевченко, В. Бондаренко, В. Марченко, Д. Вірник, М. Гуревич писали, що в «умовах соціалістич-ної економіки, де виробництво підпорядковане інтересам задоволення суспільних і особистих потреб трудящих, зрос-тання матеріально-технічної бази соціалізму — соціалістич-ної промисловості — є надзвичайно важливим показником зростання добробуту трудящих».
Найближче до розуміння основного економічного зако-ну соціалізму напередодні економічної дискусії 1951 р. підійшов О. Рум'янцев, який працював директором Інсти-туту економіки АН УРСР. У квітні 1950 р. він виступив з лекцією, тема якої була недалека від формулювання цього закону—«Систематичне зростання матеріального добробу-ту і культурного рівня радянського народу — закон розвит-ку соціалістичного суспільства».
Після економічної дискусії 1951 р. в Україні виходить ряд робіт, присвячених розро бці