У 50-ті роки оживає інтерес до дискусій, проведення наукових конференцій і нарад з найважливіших економіч-них питань. Однією з таких дискусій, що набула свого ча-су досить високої гостроти, була дискусія з проблем роз-ширеного соціалістичного відтворення, про необхідність зміни пропорцій у розвитку І та II підрозділів суспільного виробництва і випереджаючого розвитку II підрозділу.

Серед українських економістів найяскравіше виступив з обгрунтуванням важливості такого випередження М. Ге-расименко, який опублікував статтю «Про соціалістичне відтворення» (Комуніст України. 1955. № 1). Однак знач-ного поширення ці погляди не одержали.

Незабаром у журналі «Комуніст України» (1955. № 3) з'явилася критика подібних поглядів, де наголошувалося, що хоча посилення темпів розвитку виробництва предметів споживання і означає деяку зміну співвідношення у тем-пах розвитку двох підрозділів суспільного виробництва на користь II підрозділу, проте ця зміна не може дійти до того, що II підрозділ почне випереджати І. М. Середенко в статті «Індустрія — основа основ соціалістичної економіки» писав, що ставка на переважний розвиток II підрозділу є не що інше, «як відрижка давно розбитих партією ворожих ленінізмові «настанов» В. Рикова, М. Бухаріна та іже з ними на «індустріалізацію з ситцевого кінця», на «створен-ня ситцевої індустрії, що практично означає курс на техні-ко-економічну відсталість країни, на цілковиту залежність від капіталістичних країн».

Прихильники цих поглядів одержали прізвиська «горе-економісти» і припинили захист висунутих ними ідей. Пе-регляд проблеми співвідношення темпів розвитку двох під-розділів суспільного виробництва затримався на десятки років, і економісти повернулися до нього лише в пе-ріод перебудови, тобто в кінці 80-х — на початку 90-х років.

Після XX з'їзду КПРС, який почав розвінчування куль-ту особи, склалися в країні та в республіці сприятливіші умови для розвитку економічної теорії, пожвавилася робо-та науково-дослідних економічних інститутів, кафедр по-літичної економії вузів. Відбувається ряд наукових конфе-ренцій, розгортаються творчі дискусії з ряду важливих проблем політичної економії соціалізму.

Посилюється зв'язок економічної теорії з народногоспо-дарською практикою, долається талмудизм, догматизм та начотництво у наукових дослідженнях. Посилюється роль колективної думки, доброзичливої критики, підтримання та розвиток творчої діяльності та оригінального мислення.

Характерним для цього періоду була інтенсивна підго-товка кадрів, у процесі якої в республіці виросла ціла пле-яда молодих обдарованих фахівців з політичної економії. Саме в цей період «відлиги» захищають кандидатські ди-сертації О. Агафонов, Й. Вишневецький, В. Завгородній, В. Козак, В. Логвиненко, М. Погорєлов, М. Панченко, І. Ступницький, М. Черненко, А. Чухно, І. Ястремський та інші в Києві, А. Покритан в Одесі, Д. Росін у Дніпро-петровську, М. Петровський у Львові і багато інших. У цей же період захищають докторські дисертації з спеціальності «політична економія» Н. Климко, Л. Кухаренко, О. Несте-ренко, А. Шевченко, 3. Шульга та ін.

Посилюється видавнича діяльність університетів і ряду вузів, засновується щомісячний економічний журнал Держ-плану УРСР та Інституту економіки АН УРСР «Економіка Радянської України» (з 1957 р.), в якому значне місце зай-няла розробка проблем економічної теорії.

У республіці в період «відлиги» кінця 50-х — початку 60-х років, як і в країні в цілому, широко розгортаються до-слідження таких складних проблем політичної економії, як аналіз структури соціалістичних виробничих відносин, ви-вчення системи економічних законів соціалізму, зокрема основного економічного закону, багато уваги приділяється вивченню закону вартості та товарно-грошових відносин у соціалістичній економіці, висувається проблема про основне виробниче відношення соціалізму.

Таким чином, в умовах розпочатого подолання негатив-них наслідків культу особи відбувався складний процес де-мократизації наукової діяльності, переглядалися найваж-ливіші положення економічної теорії, в науку приходили но-ві творчі кадри. Але, як виявилося пізніше, до рішучого подолання сталінщини та її впливу на розвиток науки і суспільства в цілому було ще далеко. Сталінізм продовжу-вав справляти негативні наслідки і після смерті Сталіна. В економічній сфері, в тому числі і в економічній науці, це виявлялося у тому, що продовжували існувати, лише при незначних змінах, застарілі форми і методи господарю-вання, стара командно-адміністративна ситема, яка видава-лася за соціалізм.

4. Осмислення процесу розвитку економічної науки 60-х 70-х років XX ст.

У розвитку економічних наук в Україні, як і в колиш-ньому Союзі, період 60-х — початку 90-х років надто неод-нозначний і неоднорідний. З певною часткою умовності в ньому, на наш погляд, можна виділити три етапи: 1) по-жвавлення; 2) застій; 3) криза. Критеріями виділення їх одночасно є й стан економічної системи, й стан розробки проблем самої економічної науки.

Лише в другій половині 80-х років українські вчені здій-снюють спроби радикального критичного аналізу поперед-нього розвитку економічної науки, її стану та перспектив.

У 1987 р. журнал «Коммунист» звернувся до провідних учених-економістів країни з проханням поділитися своїми думками відносно подальшого розвитку економічної науки в умовах перебудови.

Практично всі вчені, які відповідали на запитання «Ком-муниста», критично оцінили стан економічної науки, засил-ля в ній схоластики та умоглядних конструкцій, сильну орієнтацію на повільні, часткові вдосконалення замість ра-дикальних змін. На думку директора Інституту економіки АН України, академіка І. Лукінова, викладеній на сторін-ках журналу «Коммунист» (1987), економічна наука ви-явилася не підготовленою до відповідей на актуальні пи-тання, гостро поставлені перед нею, а тому критичні за-уваження на її адресу справедливі. «Своєрідно відбиваючи період застійного стану, багато політекономів замість фун-даментальних досліджень реальних процесів господарської діяльності, на жаль, відходили або в безпредметні абстракт-ні спори, або займалися коментуванням загальновідомих положень