та настанов «зверху»,— констатував І. Лукінов. Звідси переважання протягом тривалого часу одно-бічних трактувань суті й форм прояву відносин власності та взаємодії їх з продуктивними силами, товарно-грошових, госпрозрахункових і розподільчих відносин, теорії цінового й фінансово-кредитного регулювання». Характерно, що І. Лукінов не обмежував критичну оцінку лише політичною економією, а відносив її практично до всіх економічних наук, чимало напрямів яких протягом ряду років залиша-лися «в загоні», втратили раніше завойовані позиції. Зок-рема, облік і статистика, на думку вченого, неймовірно від-стали в частині теорії і методології, не забезпечують вико-ристання всіх можливостей, наданих економістам сучасни-ми електронними обчислювальними системами. Він конста-тував також відсутність, по суті, серйозного прирощення знань і в галузі гострих валютно-фінансових проблем соці-алізму, розвитку внутрішнього та зовнішнього ринків.
Багато уваги осмисленню процесу розвитку економічної науки приділяє академік Ю. Пахомов. Його погляди на проблему еволюціонували від критики недоліків у виборі тематики вже проведених наукових досліджень (при за-гальній позитивній оцінці їх) до критики всієї системи по-літико-економічних досліджень і пошуку корінних причин, що обумовлюють застій, пожвавлення та кризу наукових розробок. На думку Ю. Пахомова, за умов відсутності з боку суспільства виразно висловленого соціального замов-лення на пошук принципових змін методів господарюван-ня, політекономи були приречені на «обгрунтування заднім числом» організаційно-економічних перетворень, здійсне-них без їх участі. У результаті цього перетворююча функ-ція політекономії підмінялась функцією апологетичною; рух наукової думки уповільнювався.
Становище значно змінилося в 60-ті роки у зв'язку з усвідомленням необхідності здійснення крупних соціально-економічних змін у суспільстві, що стало істотним поштов-хом для розвитку економічної теорії. На думку Ю. Пахо-мова, саме працями покоління вчених, які реалізували свій творчий потенціал на фоні хвилі економічної реформи 1965 р., був сформований категоріальний, «понятійний» апа-рат, тобто збагачені, порівняно з 30-ми роками, теоретичні знання про закони й категорії політекономії соціалізму. Відзначимо, насамперед, монографії Ю. Пахомова. А. Чухна, С. Дзюбика, В. Логвиненка, Ю. Палкіна, М. Панченка, А. Покритана, О. Рубана, М. Черненка, В. Черняка, І. Ястремського, Л. Воротіної та багатьох інших українських уче-них.
Пожвавлення економічної думки в 60-х роках тісно по-в'язане з наявністю соціального замовлення. За словами Пахомова, воно повернуло до політико-економічних дослід-жень не лише вчених, які спеціалізуються в галузі політич-ної економії. Істотний внесок у розробку категоріального апарату зробили також дослідники, відомі до того часу лише як спеціалісти з конкретної економіки (В. С. Немчи-нов, В. В. Новожилов, П. М. Перший). Менш відомий, але не менш істотний внесок в один із розділів політичної еко-номії здійснив І. Лукінов. Насамперед це розробка теоре-тичних положень і загальної концепції диференціальної ренти за соціалізму в книзі «Ціноутворення і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції» (1964).
Становище знову різко змінилося в 70-ті роки у зв'язку зі згортанням економічної реформи й переходом до вдоско-налення господарського механізму шляхом здійснення серії організаційно-економічних нововведень.
У цей період погляди вчених-економістів на проблеми політичної економії та шляхи їх вирішення не були одно-значними. За останні три десятиліття більш чи менш виразно склалися й діють три течії: «сталіністська», «модер-нізована, або офіційна», і «радикальна». Існує певна склад-ність з персоніфікацією представників цих течій, не в остан-ню чергу пов'язана з еволюцією їхніх поглядів. Це справедливо лише стосовно до «сталіністської» та «офіційної» економіч-ної теорії.
Особливістю української економічної думки є, на наш погляд, те, що в ній після середини 70-х років не так різко, як у російській, виявилася поляризація поглядів представ-ників різних шкіл і напрямів.
ВІСНОВКИ
До об'єктивних причин утвердження сталінщини слід віднести такі:
-історичні — живучість азіатського способу виробництва, віри в царя-батюшку; багатовікове панування абсолютиз-му феодального типу;
- економічні — формування загальнонародної соціалістич-ної власності як формального, а не реального усуспільнен-ня, як одержавлення, що становило економічну основу ста-лінської адміністративно-бюрократичної системи, дозволило здійснити відчуження трудящих від засобів виробництва і перетворити їх у слухняних гвинтиків;
- політичні — нерозвинутість політичної культури не ті-льки народу, а й його авангарду — членів більшовицької партії, зруйнування Сталіним паростків демократії;
- міжнародні — країна знаходилася у капіталістичному оточенні, що сприяло централізації влади і посиленню ролі апарату;
- традиції лівого радикалізму — сталінщина являла собою різновид лівого екстремізму, що провокував революцій-не нетерпіння, заклики до насильства та волюнтаризму;
недостатній рівень цивілізованості і культури робітників та селян — цей фактор визначав границю демократії, був причиною деформації якісного складу партії, наслідком чо-го були помилкові рішення партії, в яких освячувалися та закріплювалися помилкові дії Сталіна.
Суб'єктивними причинами утвердження командно-адмінистративної системи можна назвати такі:
по-перше, після смерті В. І. Леніна не було єдності се-ред керівників партії та держави. Вони почали боротьбу за владу, виявляючи непослідовність та двоїстість;
по-друге, ленінська гвардія не мала достатньої політич-ної проникливості, своєчасно вона не об'єдналася проти Сталіна, дозволивши поодинці знищити себе.
Література
1. Валовой Д. Зкономика в человеческом измерении. М., 1988. С. 55— 74.
2.Джибути М. К политико-зкономической дискуссии 1951 года//3кон. науки. 1989. № 8. С. 103—113.
3.Мау В. А. В поисках планомерности: из истории развития совет-ской зкономической мисли конца 30-х — начала 60-х годов. М., 1990. С. 10—112.
4.Сталін Й. В. Політичний звіт Центрального Комітету XVI з'їздові ВКП(б). 27 червня 1930 р.// Твори. Т. 12. С. 297—313.
5.Сталін Й. В. З питань аграрної політики в СРСР. Промова на кон-ференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р.//Там же. С. 142— 170.
6.Сталін. Й. В. Звітна доповідь XVII з'їздові партії про роботу ЦК ВКП(б). 26 січня 1934 р.//Там же. Т. 13. С. 362.
7.Сталін Й. В. Економічні проблеми соціалізму в СРСР. К.., 1953. С. 10—56.
8.Файнбург 3. Й.