Неформальна сфера розвивається нині не як сектор економики, а скоріше як вимушений і тому безперспективиний вид зайнятості. Але відхід матеріальних інтересів значної частини населення, особливо молоді, в “тінь” закономірно змінює трудову мотивацію, соціальні та професійні орієнтації, веде до зміни

системи особистих цінностей. В результаті нагромаджений трудовий потенціал України недовикористовується. Очевидно, він не зможе бути реалізований і в найближчому майбутньому навіть при позитивній економічній динаміці через втрати у професійно-кваліфікаційній та демографічній структурі, які сьогодні пішли в “тінь”. Таким чином, з одного боку, робоча сила перерозподіляється у неформальний сектор, оскільки утруднені сприятливі умови для продуктивної зайнятості в офіційному секторі. Але, з другого боку, деформалізація економіки, особливо розвиток її нелегальних та нерегламентованих видів, ще більше обмежує можливості для такої зайнятості в національному масштабі.

Збільшення фактичного рівня зайнятості населення відбувається на фоні її неухильного зменшення в офіційній економіці і регресивних зрушень у її структурі. В цілому по народному господарству, за даними балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих у народному господарстві в 1990-1995 р.р. скоротилася на 4,6 млн. чоловік, або приблизно на 18,7%. Крім того, у 1995 році налічувалося близько мільйона підприємців та інших працездатних осіб, зайнятих у інших сферах діяльності.

В окремих галузях промисловості темп падіння чисельності в цілому відповідав зниженню обсягів виробництва. Але в ряді галузей через природну монополію, цінову політику, незважаючи на падіння обсягів виробництва, намітився приріст чисельності працюючих.

Темпи падіння валового внутрішноьго продукту в приблизно втричі вмщі, ніж зменшення зайнятості в офіційній економіці. Голосною причиною, яка пояснює невідповідність між темпами падіння виробництва і скорочення зайнятості і тому — певну стабільність сфери прикладання праці, є утримування на низькому рівні заробітної плати.

Низька заробітна плата допомагає утримувати надлишкову зайнятість у галузях економіки. До насильного збереження працівників керівників підприємств підгштовхує також орієнтація, що склалася в оцінці господарської діяльності, оподаткування підприємства оплата їх власної праці, на показник середньої заробітної плати. За офіційними даними по народному господарству 17,7% зайнятих побували без збереження заробітної плати.

В рамках офіційної економіки вплив неповної зайнятості на рівень заробітної плати оцінюється цілком визначено, виходячи з порівняння у галузевому розрізі втрат робочого часу і середньої зарплати. Дійсно при загаьній невисокій величині заробітна плата помітно нижча у тих галузях промисловості, де використана менша частина нормативного фонду робочого часу.

Вплив заробітної плати на рівень зайнятості та перерозподіл робочої сили можна оцінити тільки орієнтовно, враховуючи неповність відомостей про зайнятість, заробітну плату та доходи населення.

Дещо більшою мірою проявляється регулююча функція заробітної плати. При її низькому офіційному рівні та несуттєвих відмінностях між підприємствами різних форм власності зростає диференціація її між окремими галузями, яка певною мірою впливає на збереження зайнятості та напрями перерозподілу робочої сили. Збільшується розрив між максимальною і мінімальною зарплатою між галузями.

Можна зробити припущення, що на фоні деформалізації трудових відносин превалюючою функцієюарплати поряд з традіційними для неї регулюючою та відтворювального стає соціально гарантуюча. Суть цієї функції проявляється у виконанні завдань соціального захисту населення.

Таким чином.ю для сфери прикладання праці характерні надзайнятість, перетворення заробітної плати в елемент системи соціального захисту, знижена моивація до праці і низька самооцінка зайнятості в офіційній економіці, деформалізація трудових відносин і можливість нерегламентованих доходів, регресивні зрушення в структурі зайнятості. Ці риси впливають на сферу

обороту робочої сили, яка розглядається як рухома частина ринку праці. Насамперед, йдеться про мобільність робочої сили, формування робочої сили,

попиту на робочу силу, про збалансованість цих компонентів, про динаміку та рівень безробіття.

В урядових документах, прикладній літературі прийнято зводити ринок праці до так званого “фіксованого” ринку — обсягу руху незайнятої робочої сили через службу зайнятості. Разом з тим фіксований ринок становить лише малу частину від ринку (не більше 15-20% від повного). Повний ринок праці, аботочніше, його рухома частина, враховує весь обсяг надходження на ринок праці робочої сили. В цілому по Україні рухома частина ринку праці становила в 1992-1995 р.р. щороку близько 7 млн. чоловік, що приблизно на 35-40% більше, ніж повний рух робочої сили у відносно стабільні 80-і роки. Більше як наполовину повний ринок праці складається за рахунок плинності кадрів.

Питома вага такого джерела пропозиції робочої сили, як скорочення штатів, вивільнення кадрів, не перевищує 5% у її повному обсягу. Вибуття з галузей народного господарства ряд років перевищує прибуття за рахунок чого й відбувається зменшення чисельності працюючих. Одним з результатів руху робочої сили є зміна у якісному складі зайнятих в офіційній економіці.

Сьогодні рівень зареєстрованого безробіття в Україні — найнижничий серед усіх країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин. На початок 1996 року він становив 0,5% працездатного населення у працездатному віці. Причини нізького зареєстрованого безробіття в Україні вже не раз аналізувалися. Відмінності в його рівнях між окремими областями пояснюються переважно специфікою трудоресурсної ситуації, яка складалася тут протягом тривалого періоду. В умовах лібералізації економики це визначило особливості прояву попиту і формування пропозиції робочої сили. Теоретично визначено, що на баланс ринку праці впливають приблизно однаково і попит, іпропозиція. Підтверджується ця ідея і на