У межах першого фактора (підвищення якості трудових ресурсів) визначальними є зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів робочої сили (навіть у середній школі США курс професійної підготовки проходять близько 60% учнів старших класів), підвищення професій-ного рівня менеджерів, перерозподіл робочої сили в наукомісткі галузі народного господарства та ін. З метою посилення впливу даного фак-тора на зростання продуктивності праці, створення нових джерел на-громадження капіталу у розвинених країнах світу проводяться наукові дослідження, пов'язані з відтворенням робочої сили, зокрема з покращенням освіти, охорони здоров'я, якості навколишнього середо-вища та ін. У США, Японії на ці цілі витрачається понад 10% державних витрат на НДДКР.

Важливу роль у процесі нагромадження капіталу відіграє сучасна держава, яка здійснює вплив на розвиток якості трудових ресурсів, НТП та інші чинники. Цей вплив здійснюється шляхом виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здоров'я, НДДКР, фінансування наукомістких і високотехнологічних галузей, проведення активної податкової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики, розробки національної стратегії науково-технічного прогресу тощо.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продук-тивного капіталу і грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагро-мадження продуктивного капіталу слід виділити валові та реальні інвес-тиції. Валові інвестиції включають всю суму витрат, що йдуть на замі-щення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у по-точному році (в т. ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво). Реальні інвестиції — це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил. Якщо від ва-лових інвестицій відрахувати суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть лише на розширення основного капіталу. Абсолютний приріст продуктивного капіталу визначається, насамперед, розмірами нових капіталовкладень.

Рівень та інтенсивність нагромадження капіталу показує норма нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або валового національного продукту (ВНП). Крім того, цей показник може визначатися відношенням фонду нагромадження (тобто частини додаткового продукту, що йде на нагромадження) до величини створюваного національного доходу. В цьому випадку норма нагромадження характеризує співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання.

У статистиці західних країн ведуться підрахунки, що виражають відношення загального обсягу валових інвестицій до валового націо-нального продукту. Оскільки цей показник не зовсім чітко відображає норму нагромадження (до нього включаються витрати, що йдуть на заміщення зношених виробничих фондів), то використовується показник відношення чистих інвестицій до національного доходу. Чисті капіталовкладення визнаються як різниця між валовими інвестиціями і вартістю зношених за певний проміжок часу виробничих і невиробничих фондів (або сумою витрат, які йдуть на заміщення зношених виробничих фондів). Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75 : 25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхи-лялось як в один, так і у другий бік. В Україні за період 1961—1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3% до 17,9%.

За час економічної кризи норма нагромадження у нашій державі скоротилася до 9% національного доходу. Таке стрімке падіння цього показника було в США під час найглибшої економічної кризи 1929— 1933 рр. Враховуючи досвід цієї країни та інших держав світу, цю норму за нинішніх умов треба підняти до 25—26%. Хоча заощадження населення України у формі вкладів та цінних паперів за 1995—2000 рр. збільшились з 380 млн. грн. до близько 3 млрд. грн., їх частка у ВВП становила лише 20%.

Сталі, істотні зв'язки та інші форми зв'язків, що виникають у про-цесі нагромадження капіталу, розкриває закон нагромадження капіталу. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між збільшенням та якісним вдосконаленням структури нагромадженого капіталу, зростанням на цій основі суспільної продуктивної праці, з одного боку, зростанням національного багатства, привласненням все більшої його частини класом капіталістів і певним підвищенням життєвого рівня інших верств населення з другого боку. Основними суперечностями даного закону є протиріччя між нагромадженням капі-талу та особистим, особливо паразитичним, споживанням пануючого класу; між виробничим і невиробничим нагромадженням; між певним зростанням життєвого рівня населення та структурою і якістю національного багатства та ін.

Заощадження та інвестиції. Вище йшлося про валові та чисті інвестиції, а у попередній темі зазначалося, що основою інвестицій є заощадження. Тому з'ясуємо коротко політико-економічну сутність інвестицій.

Найпростішим визначенням інвестицій є їхня характеристика як вкладень у капітал. Водночас, поняття "капітал" тлумачиться економіс-тами по-різному, внаслідок чого виникає неоднакове розуміння інвес-тицій. Західні економісти, як зазначалось, ототожнюють капітал із за-собами виробництва, із запасами. Таке розуміння сутності капіталу і зумовлює неконструктивний підхід до категорії "інвестиції". Він полягає, передусім, у тому, що інвестиції ототожнюють із капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом.

З цього погляду раціональнішим є визначення інвестицій авторами "Економікса" К. Макконнеллом і С. Брю:

1) "інвестиції — витрати на будівництво нових заводів, на устаткування з три-
валим терміном служби та ін.";

2) "інвестиції — витрати на виробництво та нагромадження засобів виробництва і збільшення матеріальних запасів";

3) "інвестиції у людський капітал — будь-який захід, спрямований на зростання продуктивності праці робітників (шляхом підвищення їх кваліфікації та розвитку навичок); витрати на покращення освіти, здоров'я робітників чи на підвищення мобільності робочої сили".

Проте некоректно витрати на вдосконалення основної продуктив-ної сили називати "інвестиціями в людський капітал". Адже витрати на розвиток освіти,