Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягненні перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін.

Характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Економічне зростання прискорюється, покращуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім, збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо значних розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме в цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду. До певного часу розвиток цих передумов приховують багатоланкова та розгалужена торговельна мережа, розвинена кредитна система, штучні дефіцити внаслідок спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового спаду стає очевидним справжній стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки. Ринкова рівновага, якщо розуміти її як збіг сукупного попиту та сукупної пропозиції, є короткочасною, випадковим станом економічної системи.

Економічні кризи 90-х рр. відрізняються від криз попередніх деся-тиліть передусім своєю асинхронністю. Так, у Німеччині, Франції та деяких інших країнах у 1993 р. була криза, а в 1995—1996 рр. — депресія, тоді як у Японії глибша криза відбулася у 1997—1999 рр., у США вже майже 10 років нема кризи, що значною мірою пояснюється великим потоком іноземних інвестицій в економіку (наприкінці 90-х вони щорічно становили понад 500 млрд. дол.), масовим освоєнням інфор-маційних технологій, значними соціальними витратами, антициклічною (передусім, антикризовою) політикою уряду та іншими чинниками.

Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були роз-ширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними анти-циклічними заходами щодо пом'якшення циклічних коливань. Зокрема, антикризові заходи були розширені за рахунок стимулювання жит-лового будівництва. Держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює терміни погашення кредитів, розмір від-сотка тощо, проведення політики прискореної амортизації, надання по-даткових знижок при встановленні нового устаткування, зниження податків на прибутки корпорацій та ін. Узагальнюючим показником впливу держави на економічний цикл є частка державних витрат у ВВП, і передусім, державні закупівлі товарів і послуг. У середині 90-х років частка державних витрат у ВВП становила майже 35% в Японії, а у Швеції (найвища серед розвинених країн світу) — понад 65%.

Зокрема, у період високої економічної активності (або "перегріву" економіки за класифікацією західних учених) держава значно підвищує норму відсотка, що спричиняє подорожчання кредиту. Під час депресії та кризи вона підвищує резервну норму (нормативи обов'язкових відрахувань комерційних банків до резервів), знижує ставку відсотка і здешевлює кредит. Це, у свою чергу, впливає на обсяг грошової маси. Перевага цього методу антиціклічного регулювання в тому, що його можна застосувати дуже оперативно (без ухвалення відповідного зако-ну). Важливо лише точно визначити час підвищення або зниження відсоткової ставки.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у галузі економічної та соціальної інфраструктури (сферу транспорту і транспортного будівництва, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику та ін.)

У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Водночас між вжиттям заходів щодо кредитно-грошової політики і певним результатом минає чимало часу. Так, за оцінками західних вчених, цей шаг за умов циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період піднесення — 10—24 місяці. З найбільшим запізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою зумовлено трива-лістю законотворчого процесу. Тому важливо мати чіткий економічний прогноз механізму протікання економічного циклу.

Наднаціональні органи у країнах ЄС проводять, значною мірою, уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну та інші форми політики, що є важливим фактором антициклічного регулюван-ня, синхронізації економічного циклу.

Внаслідок цього, а також послаблення глибини основної супереч-ності, між сучасними економічними кризами (у повоєнний період і кри-зами XIX ст.) існують такі відмінності: 1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше; 2) замість надвиробництва товарів під час криз у минулому столітті має місце надвиробництво основного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей); 3) під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його, здебільшого, немає; 4) сучасні кризи характеризуються менш три-валим періодом протікання фаз власне кризи і депресії та відповідним збільшенням фаз пожвавлення і піднесення; 5) на відміну від стихійного характеру криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулюванню; 6) синхронізація економічного циклу, насамперед, фінансових криз, яка частково порушилася кризами 90-х.

4. Закон циклічного розвитку економіки . Теорії циклів

Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки. В економічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань: 1) довгі економічні цикли, які тривають 48—55 років; 2) середні