Зони обробки інформації — відносно новий вид вільних економічних зон, що характеризується орієнтацією на концентрацію в межах зон високих інформаційних технологій, розвиток інформаційно-комунікаційних систем, обслуговувані) розробку і продаж програмного забезпечення та спеціалізується на наданні телемаркетингових послуг, здаванні в оренду (користування) соціальної та бізнесової інфраструктури. Д цього створюється сучасний телепорт, що має конкурентоспроможні в регіоні та світі міжнародні канали звукового і електронного зв'язку.

Туристичні або рекреаційно-туристичні зони (РТЗ) - зони, які створюються на основі значного природно рекреа-ційного та історико-культурного потенціалу з метою його ефективного використання і збереження.

Головна мета заснування туристичних зон визначається їх суттєвими характеристиками та передбачає: максимально ефективне використання природно-ресурсного потенціалу; його прибуткову експлуатацію; зберігання та облаштування; стимулювання зростання доходів від туризму та рекреації; прискорення соціально-економічного розвитку території; змі-ну структури регіонального господарства; створення нових робочих місць.

Об'єктивно цьому сприяє стійка загальносвітова тенден-ція зростання значення сфери послуг та її частки у загаль-ному обсязі зовнішньоекономічних зв'язків і споживання.

Банківсько-страхові зони (БСЗ) - це вільні зони, діяльність яких спрямована на зміцнення окремих областей економіки, та надання додаткових пільг у країнах страхового і банківського бізнесу.

Банківсько-страхові зони — це зони, в яких запроваджуєть-ся сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Основними елементами БСЗ є такі:

Офшорні зони — території, де створюються особливо спри-ятливі умови для реєстрації офшорних (нерезидентських) компаній. Ці зони є своєрідними «фіскальними оазисами», що обслуговують міжнародні фінансові операції. Нині налі-чується близько 3 млн. офшорних компаній.

Офшорні зони забезпечують господарським суб'єктам, що використовують їх, такі переваги: податкові пільги; значні пільги у сфері валютного регулювання або навіть відсут-ність валютного контролю; можливість проведення операцій з резидентами у будь-якій іноземній валюті; можливість списання витрат на місці; анонімність, конфіденційність фі-нансових операцій (переважно діє лише вимога інформува-ти владу про сумнівні операції, що пов'язані з наркобізнесом). При цьому внутрішній ринок позикових капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів.

Територія пріоритетного розвитку — це спеціально ви-значена частина території держави, межі якої, найчастіше збі-гаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

Території пріоритетного розвитку (ТПР) створюються для: подолання депресивного характеру господарства; зміни не-раціональної галузевої структури; вирішення проблем зайня-тості; збереження і відтворення науково-технічного потен-ціалу; подолання наслідків техногенних і природних ката-строф.

На ТПР формується особливий режим здійснення підприєм-ницької діяльності, який передбачає податкові, митні, валют-но-фінансові, організаційні пільги. Причому структура і нор-ми спеціального режиму ТПР встановлюються окремо для кожної території.

Право на користування пільгами отримують лише ті су-б'єкти підприємницької діяльності, які відповідають галузе-вим пріоритетам, пройшли конкурсний відбір, підписали уго-ду з уповноваженим органом і прийняли рішення здійсню-вати узгоджений інвестиційний проект. Перелік пріоритет-них видів діяльності визначає Уряд. Інвестиційні проекти, що реалізуються на ТПР, є пріоритет-ними для залучення кредитів, які надаються під державні гарантії іноземними державами, міжнародними фінансови-ми організаціями, іноземними банками, іншими фінансово-кредитними установами.

Агентства розвитку (АР) — інституції, завданням яких є сприян-ня і допомога розвитку (зростання) господарського потенціалу та конкурентоспроможності певної території, а також рівня та якості життя її жителів.

АР, що добре працює, ефективно поєднує найкращі риси сектора адміністрації (планування, прогнозованість, передбачуваність) і сек-тора бізнесу (гнучкість, ефективність, здатність до ризику, швидкість реагування). АР виконує також функції посередника між публічною владою і бізнесом.

Головна мета АР — сприяння економічному розвитку відповідної території (регіон, місто тощо): створення її привабливого інвес-тиційного іміджу та пошук і залучення сюди інвестицій.

Кластери – це локальні виробничі мережі, в яких підприємства об’єднуються для створення конкретного товару чи послуг конкурентного рівня. Такі інституційні форми широко застосовуються в світовій практиці управління територіальним економічним розвитком. Кластеризація фірм сприяє зменшенню витрат на науково-технічні розробки, інформаційне, консалтингове, маркетингове забезпечення, які вільно використовуються в межах кластерів і є важливим фактором впровадження нововведень. Ступінь кластеризації економічної діяльності в розвинутих країнах досить високий. Так, в США існує близько 380 кластерів компаній, сфера діяльності яких охоплює широкий спектр послуг і переробних галузей промислової продукції країни. У промислових районах такі кластери включають здебільшого малі та середні підприємства, що об’єднуються в рамках великої компанії, нерідко іноземного походження.

Інноваційні банки – в розвинутих країнах світу фінансують і кредитують весь цикл створення та тиражування науково-технічної продукції, сприяють селекції найбільш ефективних розробок, реалізують процес їх масового розповсюдження . Інноваційний банк за свої кошти проводить комплексну експертизу інновацій із залученням спеціалістів високої кваліфікації для оцінки наукової та техніко-економічної значимості проектів. Такий банк стає співвласником наукової розробки і повернення своїх витрат забезпечує через прибуток від реалізації інновацій, що спонукає банк підходити досить відповідально до експертизи інноваційних проектів та їх фінансування.

Некомерційні організації з координації інноваційних проектів і програм – надають послуги з питань управління та адміністрування великих державних програм. У більшості розвинених країн регулювання інноваційної діяльності здійснюється через патентне законодавство, авторське право та інші аспекти інтелектуальної власності.

Інвестиційні компанії венчурного фінансування - здійснюють ризиковане кредитування та