обслуговування і супроводу на пільгових умовах визначений час на етапі становлення. Необхідною умовою при цьому для бізнес-інкубатору є наявність будинку, приміщень загальною площею не менш 2500-3000 кв.м. Тільки в цьому випадку може бути отриманий синергетичний ефект у діяльності БІ, що дозволяє мінімізувати його витрати. Бізнеси-інкубатори можуть діяти й у складі технопарків, технологічних центрів, і інших структур. Термін цей прийшов з Америки. В Україні перший бізнес-інкубатор був створений у 1989 році, а зараз їх уже більш 20. Насправді таких БІ, що цілком відповідають концепції бізнес-інкубації не більш п'яти, а інші, швидше за все, Центри підтримки підприємництва.
Технологічні (інноваційно - технологічні) центри (ІТЦ) - створюються на базі науково-дослідних інститутів і центрів. Цілі - такі ж, що й у технопарків, з тією лише різницею, що в ІТЦ превалює спрямованість на комерціалізацію і трансферт технологій не тільки малим підприємствам, але і корпораціям, здатним реалізувати дані технології.
Бізнес-центри (БЦ) - створюються для обслуговування клієнтів. У БЦ на платній основі роблять офісні послуги, надають приміщення для переговорів, оргтехніку. На відміну від БІ, бізнеси-центри роблять послуги фізичним або юридичним особам за комерційними розцінками.
Центри підтримки підприємництва (ЦПП) – їх місією є підтримка суспільно-економічного розвитку шляхом активного надання допомоги новим і вже існуючим малим і середнім підприємствам. ЦПП вирішують наступні задачі:
підтримка і популяризація ідеї підприємництва, вирішення населенням питань само зайнятості;
активна підтримка ініціативи громадськості в сфері створення і розвитку малих і середніх підприємств у регіонах;
активне співробітництво з Регіональними Центрами Зайнятості з метою підтримки серед безробітні ідеї створення робочих місць їхніми власними силами, співробітництво з іншими організаціями (самоуправлінськими, приватнми, неурядовими і т.п.) з метою створення загальної площини для діяльності, спрямованої на економічний і суспільний розвиток регіону;
інші задачі, обумовлені поточними економічними і суспільними потребами регіону.
Бізнес-інкубатори вважають одним із потенційно найефек-тивніших економічних засобів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку.
В Україні вже створені бізнес-інкубатори при окремих вищих навчальних закладах, а також за ініціативою деяких місцевих органів влади (або при підтримці урядових програм іноземних країн). Так, за ініціативою міської держадміністрації для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний інкубатор (КІБІН), до складу якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління; координаційні органи для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади; самостійні центри, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм; інкубовані фірми. В Івано-Франківську в 1996 р. створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює головні функції бізнес-інкубатора. Інноваційні бізнес-інкубатори діють при державному університеті "Львівська політехніка", Харківському національному технічному університеті „ХПІ”.
Проте розвиток інноваційної інфраструктури, а саме мережі бізнес-інкубаторів, консалтингових та венчурних фірм, є важливим питанням при визначенні інноваційної стратегії регіонів. Передумовою створення регіональної інноваційної інфраструктури є організація фінансової підтримки інноваційного підприємництва - фондів венчурного фінансування інноваційної діяльності або інших регіональних фондів підтримки науково-інноваційної сфери.
За даними Держкомстату України і Міністерства економіки, в Україні зареєстровано 67 бізнесів-інкубаторів. Насправді реально діють не більш 10-12, причому, їхня діяльність лише в першому наближенні відповідає міжнародним критеріям.
Досвід деяких успішно діючих інноваційних центрів і бізнесів-інкубаторів говорить про необхідність створення в Україні інноваційної системи як комплексу законодавчих, організаційних, економічних, виробничих, кадрових, комерційних факторів і передумов, що визначають здатність суспільства породжувати і сприймати нововведення, а також комплексу нормативних документів, що регулюють порядок створення їхньої інноваційної інфраструктури.
РОЗДІЛ 2
Національна інноваційна система Німеччини
2.1. Основні риси інноваційної системи Німеччини
Під національною інноваційною системою мається на увазі сукупність інститутів, що відносяться до приватного та державного секторів, які індивідуально і у взаємодії один з одним обумовлюють розвиток і розповсюдження нових технологій в межах конкретної держави.
Частка Німеччини на світовому ринку високотехнологічних товарів в 1997г. складала 14,4%, вона займала за цим показником 3 місце, поступаючись лише США (18,8%) і Японії (15,8%). За об'ємом продажу товарів, які є технікою "високої якості", Німеччина лідирує на світовому ринку (її частка складає 16,8%), перш за все за рахунок таких галузей як машинобудування, електротехніка, автомобільна і хімічна промисловість. В області "технології вищої якості" Німеччина займає 3 місце після Японії і США. Також Німеччина відіграє значну роль у внутрішній торгівлі між країнами ЄС. Основними торговими партнерами в області високих технологій є США, Японія, Південна Корея.
Німеччина займає вигідне положення в світовій гонці технологій за багатьма показниками. Вона володіє могутнім науковим потенціалом, а її витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) - одні з найвищих в світі. ФРН також є одним зі світових лідерів в отриманні патентів на душу населення. Проте всупереч всім цим досягненням, економічний розвиток країни впродовж 90-х років XX сторіччя був в порівнянні з іншими індустріальними державами відносно повільним. Рівень безробіття залишається ще дуже високим. А витрати на НДДКР і професійне навчання здаються не такими вражаючими, зважаючи на досвід таких країн як Швеція, Фінляндія або США. Все більше дослідників виражає свій сумнів з приводу здатності Німеччини відповісти на виклики сучасної економіки.
Традиційно сила німецької економіки ґрунтувалася на швидкому розповсюдженні нових технологій. Проте у міру того, як інноваційні цикли стають все коротшими, перевага Німеччини ставиться під сумніви. Крім того, численні конкуренти з країн, що розвиваються, головним чином Південно-східної Азії, представляють загрозу позиціям німецьких підприємств. Їх технологічний рівень вже дозволяє успішно вести боротьбу за німецькі ринки збуту.
Німеччини має достатньо можливостей для активізації інноваційної діяльності за випробуваними траєкторіями в машинобудуванні і, зокрема, в автомобілебудуванні. Що ж до нових технологічних напрямів,