Державні видатки у % від ВВП на охорону здоров’я | 7,9 Німеччина | 4,7 Греція | 6 | 5,8 | 2,3 | 2,5 | 3,6

ВВП на одиницю спожитої енергії у дол.США на 1 кг нафтового еквівалента | 7,4 Італія | 3,4 Фінляндія | 5,5 | 3,8 | 4 | 1,7 | 1,2

Експорт товарів та послуг у % від ВВП | 113 Люксембург | 19 Греція | 46 | 11 | 42 | 46 | 53

Експотр промислових товарів у % від експорту товарів | 89 Італія | 50 Греція | 79 | 83/36 | 42 | 57 | -

Індекс технологічних досягнень | 0,744 Фінляндія | 0,419 Португалія | - | 0,733 | 0,666 | - | -

Кількість патентів, виданих резидентами на 1 млн. населення | 271 Швеція | 6 Португалія | 130 | 289 | 779 | 131 | 101

Виплати гонорарів та ліцензійних платежів у дол. США на 1 тис. нас. | 272,6 Люксембург | 2,7 Португалія | 81 | 130 | 98 | - | -

Кількість Інтернет-хостів на 1 тис. населення | 200,2 Фінляндія | 16,4 Греція | 69 | 179 | 48 | 35 | 12

Експорт технологій у % від загального обсягу експорту | 64,2 Німеччина | 17,9 Греція | 49 | 66,2 | 66 | 16 | -

Експорт високих технологій у % від експорту промислових товарів | 49 Ірландія | 8 Португалія | 23 | 36 | 36 | 14 | 5

Рейтинг країни за конкурентоспромож-ністю зростання | 7 Люксембург | 34 Португалія | 0 | 2 | 19 | 63 | 69

Таблиця 2.1 – Узагальнені показники людського, економічного та інноваційного розвитку

Про переваги інноваційної моделі розвитку переконливо свідчать не тільки успіхи соціально-еконо-мічного розвитку країн Південно-Східної Азії як Південна Корея, Сінгапур, Малайзія (нові індустрі-альні країни), які найчастіше наводяться як приклад успішного запровадження інноваційної моделі (що може бути пов'язано з якимось особливим східним менталітетом, хоча це не так), але й країни Євросою-зу, серед яких найбільш вражаючих успіхів досягли Ірландія, Фінляндія, які в невіддаленій історичній ретроспективі були з низьким рівнем індус-тріалізації, недостатньо розвиненими в науково-тех-нічному плані та сировинним характером експорту. За стислий історичний період ці країни зайняли сталі позиції в секторі наукоємних товарів, високих техно-логій та значною питомою вагою їх експорту в за-гальній структурі експорту з цих країн. Так, наприк-лад, в 60-ті роки в структурі експорту Фінляндії 70% складали деревина та продукція з неї, зараз наукоємний експорт з Фінляндії спостерігаємо на ринку України, на якому достатньо широко представлена інноваційна продукція Фінляндії як телекомунікацій-не обладнання, сучасні конструкційні матеріали, про-дукція машинобудування, високоякісна хімічна про-дукція тощо.[11]

Приклад цих країн, які завдяки інноваційній рест-руктуризації національних економіки, здійснили тех-нологічні прориви до наукоємних галузей, забезпечи-ли соціально-економічний розвиток, втілює надію, що з розбудовою національної економіки за іннова-ційною моделлю розвитку Україна також зможе вий-ти на траєкторію сталого розвитку, утвердитися в світі як високотехнологічна держава, включитися до глобальних економічних та технологічних ланцюгів.

2.2 Інституційна база забезпечення інноваційного розвитку

Інноваційний розвиток економіки опирається на розробку новітніх технологій, що забезпечують в подальшому підвищення продуктивності праці, та нових товарів, що у більшості випадків призводить до створення нових ринків. Використання інновацій у власному виробництві та розповсюдження за межі держави призводить до припливу коштів до національної економіки, що в свою чергу спричиняє економічне зростання держави.

До установ-виробників нововведень відносять академічні, науково-дослідницькі інститути, науково-експериментальні установи, технопаркові структури, промислові підприємства, які розробляють і впроваджують новітні технології у власне виробництво (загальна схема інноваційних інститутів наведена на у додатку А).

Перша група організацій інноваційної галузі підпорядкована державному керуванню і фінансується за рахунок бюджетних коштів. Аналізуючи їх діяльність протягом п’яти років, можна визначити ряд значних проблем кадрового та матеріального характеру.

На сьогоднішній день в Україні виконують наукові і науково-технічні роботи усього близько 1500 організацій. При цьому останнім часом намітилася тенденція до зменшення кількості установ, що спеціалізуються в галузі технічних наук (з 1995року – на 5%), не припинене скорочення кількості конструкторських організацій (тільки за 2000 рік їх стало менше на 16% при середньорічних темпах попередніх років близько 2,8%). Рівень досліджень по багатьом напрямкам природних і технічних наук знизився, а проведення ряду перспективних досліджень експериментального характеру практично припинено. Зокрема, звертаються дослідження в ядерній фізиці – через труднощі вмісту великих наукомістких установок. Через критичний стан мікроелектроніки в Україні практично припинена розробка нових зразків електронно-обчислювальної техніки на базі вітчизняної елементної бази. Через недолік засобів на проведення експедицій заподіяний значний збиток вивченню рослинного і тваринного світу, дослідженням у галузі біорізноманітності й основ гідробіології. [2]

Для кадрової складової науково-технічного потенціалу за останній період відзначені наступні тенденції:

- через нестабільність роботи наукових організацій значна частина їхніх працівників продовжує працювати за сумісництвом, у режимі неповної зайнятості, або знаходиться в адміністративних відпустках;

- після трирічного (1995-1998р.) зниження темпів еміграції висококваліфікованих фахівців спостерігається її новий сплеск. У 2000 році з України виїхало 136 докторів і кандидатів наук (на 16,2% більше чим у 1998році), у 2001 році – 151 серед наукових співробітників вищої кваліфікації, що