Поряд з позитивними аспектами активізації участі українських вчених у міжнародних наукових проектах і програмах є і ряд негативних факторів. Зокрема, це канал для росту фактичної чи схованої еміграції наших учених (шляхом складання довгострокових договорів із закордонними науковими центрами). На ряді зі значним ростом обсягів прикладних досліджень і розробок, що виконуються на замовлення іноземних фірм, збільшенням експорту високоякісної науково-технологічної продукції через відсутність відповідного попиту на неї на внутрішньому ринку приводить до широкого використання науково-технологічного потенціалу в інтересах інших держав. Як свідчать дані, наведені на мал.2.2, лише 13% наукових працівників від’їжджають з метою підвищення кваліфікації або стажування, тобто планують повернутися на батьківщину, щоб продовжити наукову діяльність. [8]

Малюнок 2.2 - Розподіл виїздів науковців за межі України

Критичним можна вважати стан наукового парку обладнання. За даними Держкомстату, лише 5,8% одиниць машин і устаткування, що перебувають на балансі наукових організацій можна віднести до нового обладнання віком до п'яти років. Майже 70% від наявного парку експлуатується вже довше 10 років, більш 25% - більше 20років. Середній вік машин і устаткування досягає 16 років. У 76% від загальної кількості машин і устаткування коефіцієнт зносу перевищує 50%. Питома вага капітальних вкладень у загальних витратах наукових організацій на виконання наукових і науково-технічних робіт не перевищує 3%.

Хоча сьогодні в Україні існує досить розвинута мережа організацій, що здійснюють забезпечення інформацією наукову і науково-технічну діяльності, загальний рівень інформаційного забезпечення далеко не відповідає потребам наукового розвитку. Обсяги комплектування новою літературою навіть провідних наукових бібліотек протягом 90-х років зменшуються. Нові надходження в бібліотеку наукових установ Національної академії наук України в 2001році складали всього 65 тис. посібників, що на 15% нижче показників попереднього року і майже на 50% відносно 1995року. Засоби державного бюджету, що останнім часом стали виділятися Національній бібліотеці України на валютну підписку іноземних наукових видань і періодики, надходять нерегулярно і несвоєчасно. Дотепер не створений власний повномасштабний фонд патентної інформації, унаслідок чого кожна друга науково-технічна розробка здійснюється без попереднього визначення її існування у світі патентної інформації.[9]

Рівень комп'ютеризації наукових організацій, створення локальних інформаційних комп'ютерних систем, користування Інтернетом істотно відстає від параметрів розвитих країн. Тільки окремі установи навіть при наявності необхідних технічних засобів мають фінансові можливості користування автоматизованими закордонними фондами наукової, науково-технічної і патентної інформації.[10]

Друга група установ, зацікавлених в інноваційному розвитку, – промислові підприємства. За останні роки спостерігається позитивна дина-міка зростання інноваційної діяльності шляхом освоє-ння нових видів продукції на промислових підприєм-ствах при суттєвому відставанні впровадження про-гресивних технологічних процесів, зокрема ресурсозберігаючих технологій. Практично відсутні інновації, які формують ядро п’ятого технологічного укладу (інформаційно-комунікаційні технології, біотехнології, нові матеріали тощо), і незначна кількість інноваційної продукції, що відрізняється принциповою новизною. За останні десять років в Україні фактично не було впроваджено ні однієї вітчизняної інновації загальнодержавного та галузеутворюючого масштабу. Переважна більшість інновацій носить локальний характер, та їх значення не виходить за межі окремих виробництв. Здебільшого впроваджуються поліпшуючі та часто „запозичені” продукцій ні інновації. Це означає, що інновації мають малий термін знаходження на ринку і не можуть бути довгостроковим джерелом отримання доходу на відміну від базових технологічних інновацій.

Взагалі кількість промислових підприємств, що впро-ваджували інновації у 2002 році, складала 16,5% від за-гальної кількості обстежених підприємств. Порівнюючи цю величину з кількістю інноваційно активних суб’єктів у 1991 році, очевидно, що вона менша принаймні в чотири рази. (мал.2.3) Незважаючи на те, що державна інноваційна політика останнім часом активізувалася, кількість підприємств, зацікавлених у розробках та впровадженні новинок збільшилася лише на 1% Для розвинених країн діапазон інноваційно активних підприємств становить від 30% до 70% .[12]

Малюнок 2.3 - Впровадження прогресивних технологічних процесів на промислових підприємствах

До третьої групи установ, пріоритетною діяльністю яких є інноваційна сфера – відносяться технопаркові структури: технопарки, технополіси, інкубатори бізнесу. Створення трьох технологічних парків у Києві і Харкові (“Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка” (створена на базі інституту фізики напівпровідників НАНУ (Київ) зі статусом юридичної особи у формі ЗАТ); “Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона” (Київ) (без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність); “Інститут монокристалів” (створений на базі Науково-технологічного концерну інституту монокристалів НАНУ (Харків), з статусом юридичної особи у формі ЗАТ)) слугувало поштовхом формуванню інноваційного середовища в Україні, розвитку підприємництва в науково-технічній галузі. Такий напрямок організації науково-виробничого процесу для України стає найбільш перспективним при використанні могутнього науково-технічного потенціалу, розвинутої промислово-виробничої інфраструктури і сировинної бази для забезпечення інноваційного розвитку економіки. Однак, можна сказати, це тільки перші кроки на шляху інноваційного розвитку нашої країни. Для порівняння слід зазначити, що в США діє близько 140 технопарків, в Англії - 40, у маленькій Фінляндії-17, у Китаї - 133. Питання: чи можуть 3 технопарки в Україні виступити основною рушійною силою на шляху інноваційного розвитку всієї країни? Відповідь: ні. Звичайно, системи технопарків у всіх розвинутих країнах мають досить тривалу історію розвитку. Європі для створення ефективної системи технопарків і модернізації виробництва знадобилося 15-20 років. Що стосується діяльності промислових підприємств, то за часів Радянського Союзу новітні технології розробляли і впроваджували у виробництво, але їх кількість значно скоротилася. [19]

Щодо інших інноваційних інститутів можна відзначити створений при технопарку «Інститут монокристалів» інкубатор з сучасним офісним і комп’ютерним обладнанням. Але це єдиний бізнес-інкубатор в Україні.

Таким чином, можна зазначити, що становище